Додано
12.06.26 13:49:31
Зміна обкладинки!
Сьогодні книга "ВДАЙ З СЕБЕ МОЮ ДРУЖИНУ" перевдягнулася!
Нова обкладинка, як мені здається, більш відповідає вмісту...
Що скажете?
UPD
Варіант 2
Анотація:
Колись вони мріяли прожити разом щасливе життя. Але доля в обличчі її батька змінила все.
Вони зустрілися знову лише через багато років, на весіллі його доньки та її сина. Образа, біль від зради, та більша частина життя вже позаду...
Чи варто боротися за спільне майбутнє? Чи нехай все залишиться як є?
***
"Я дивлюся на цю жінку, яка колись була сенсом мого життя, але своєю зрадою змусила мене стати тим, ким я є сьогодні — власником бізнес-імперії світового рівня.
Діана Тагурова. Моя перша та єдина любов."
Вони зустрілися знову лише через багато років, на весіллі його доньки та її сина. Образа, біль від зради, та більша частина життя вже позаду...
Чи варто боротися за спільне майбутнє? Чи нехай все залишиться як є?
***
"Я дивлюся на цю жінку, яка колись була сенсом мого життя, але своєю зрадою змусила мене стати тим, ким я є сьогодні — власником бізнес-імперії світового рівня.
Діана Тагурова. Моя перша та єдина любов."
Рандомні уривки:
"Дівчина заходить до кабінету й кидає промовистий погляд на інсталяцію за моєю спиною.
— Жодного слова, Вероніко! — гаркаю, помітивши, куди спрямований її погляд.
— Ви мене знаєте, Артуре Филиповичу! Я — могила! Але від премії не відмовлюся.
— Підготуй наказ про преміювання тебе в розмірі одного… — дівчина виразно дивиться на трусики над моєю головою. — Двох місячних окладів.
— Артуре Филиповичу! — закочує очі ця зараза.
— Не нахабній, Вероніко! Мені тебе звільнити дешевше буде."
***
"Світ навколо мене починає повільно розсипатися на шматки. Я буквально чую дзвін осколків, що падають на бетон.
Швейцарія… Бернц… Заміжня… Слова крутяться в голові, але мозок відмовляється сприймати їх як єдине ціле. Це неможливо… Моя Діана не могла…
Сліпуче сонце за вікном більше не радує — тепер мені здається, що навіть воно сміється наді мною. Повітря в під’їзді раптом стає густим і затхлим. Я задихаюся…
Повільно, сходинка за сходинкою, спускаюся вниз. Виходжу на вулицю, мружачись від яскравого світла. Ноги самі ведуть мене до найближчого гастроному.
— Кріпку… — видавлюю із себе, коли підходить моя черга.
Продавчиня кидає на мене байдужий погляд.
— Закушувати чим будеш, солдатику?
На дні кишені — лише кілька м’ятих купюр. Дістаю і кидаю на прилавок останні гроші.
— А на що вистачить?"
***
"Поки я, не дивлячись набік, сиджу, занурена в спогади, машина під'їжджає до бізнес-центру, у якому кілька верхніх поверхів займає офіс імперії Георганова. Влад відчиняє двері та звично подає мені руку. Виходжу і прямую до вестибюля, до окремого ліфта, який веде просто в приймальню Артура.
Ліфт зупиняється на останньому поверсі, двері практично безшумно відчиняються, і я спостерігаю, як то кажуть, картину маслом: Довгонога і, варто визнати, гарненька секретарка сидить, закинувши ногу на ногу так, що її коротенька спідничка ледь прикриває меншу частину того, що їй належить приховувати, а Артур… Артур нависає над нею, заглядаючи чи то в екран монітора, чи то в декольте дівчини. І водночас обоє хихикають, не ховаючись!"
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВ світлому фоні краще набагато, більше притягує погляд, герої більш виразні стали. А полоску навпаки хочеться затерти, щоб не було. Бо якось некомфортно на неї дивитись.
Олена, Так, зовсім дрібно буде... Та сенс в тріщині між ними зараз теж є...
Ідея гарна, але я б змінила обкладинку на більш сучасну. Ця мені якось віддає вайбом паперових книжок, які на обмін бабуся читала. Мені просто подобаються більш світлі, повітряні
Morwenna Moon, Дякую! Змінила))
В маленькому форматі (з додатку) незрозуміло, що це, ніби погана якість зображення.
Лілія Зелена, Дякую! Зараз перероблю...
О, мені подобається цей варіант)
Мрія Чарівна, Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати