Всім привіт!) Дорогі читачі нагадую, що скоро книга «Чорний агат: Втрачена спадкоємиця» перейде у статус «фрагмент для ознайомлення». Це означає, що повний доступ до тексту буде обмежений, і залишиться лише частина для перегляду. Якщо ви ще не встигли прочитати книгу повністю — зараз саме час ♥️

А тепер перейдімо до анонсу "Пастка для серця": 

Тереза тим часом приїхала до батька й зайшла до його кабінету, стискаючи в руці букет. Вода з пелюсток ще стікала на зап’ястя, а запах дощу та свіжої зелені супроводжував її.

На столі стояла напівпорожня склянка з бурштиновою рідиною, а поряд — пляшка віскі без кришки. Краватка була розв’язана, сорочка трохи розстібнута, ніби він давно здався в боротьбі з власними думками. Батько підвів голову. Його погляд зупинився не на доньці, а на квітах.

— Подарунок від прихильника?

— Подарунок від Даміана, — відповіла Тереза й поклала букет на журнальний стіл.

Джеймс підвівся з-за столу й хитаючись обійшов його, не відводячи погляду. Він був п’яний і ледве тримався на ногах.

— Терезо, він небезпечний! Це більше не той хлопчина…

— А борг перед Сандерсом — це не небезпека?

— Не смій порівнювати! — вдарив кулаком по столу й похитнувся.

— А чому б і ні? Бо з ним ти давно знайшов спільну мову, а Даміан нагадує тобі про те, що ти ховаєш?

Батько спробував зібрати себе докупи, але голос зірвався:

— Він тебе використає. І залишить на руїнах того, що я будував роками.

— А я що — теж частина твого бізнесу?

Її голос був тихий, але в ньому бриніла втома. Вона не хотіла кричати. Просто хотіла, щоб він нарешті почув.

Джеймс хотів ще щось сказати й, глибоко вдихнувши, захитав головою. Тереза спокійно відступила на крок, дивлячись на нього мовчки. Більше не було гніву. Не залишилося сили на боротьбу з тим, хто сам обрав поразку.

Розмова втратила сенс. Він її не чув. І не почує.

Вона стиснула кулаки, стримуючи тремтіння, зняла мокрий жакет, мов тягар, від якого варто було позбутись. Потім підійшла до батька.

— Обережно, — тихо мовила й підставила плече.

Він сперся на неї важко, мов уся вага його років, провин і нездійснених обіцянок лягла їй на спину. Вона повела його сходами вгору — повільно, мовчки, по одному кроку. У темряві коридору лунало тільки його хрипке дихання.

— Я все виправлю, Терезо, — пробурмотів.

— Сподіваюся.

— Алісія і навіть Кароліна покинули мене…

— Вони повернуться, — зітхнула.

— Я все виправлю, — знову пробурмотів.

Двері до кімнати заскрипіли. Тереза допомогла йому лягти, поправила плед і відійшла. Він щось продовжував бурмотіти, але вона вже не слухала.