Всім привіт. Сьогодні вийшло чергове оновлення книги "Літо поза мережею".

Фрагмент:

Я зітхнула. Підійшли до вуликів. Вони стояли рівно у декілька рядів. З вуликів долинав звук жужіння бджіл. І я подумала: “Ми що зараз будемо біля них ходити?”

— Тримай димар. Будеш мені зараз допомагати, — Остап зняв кришку вулика. Звідти вилетіло декілька бджіл. Одна пролетіла так поруч, що я здригнулась.

— Не роби різких рухів. Їм це не подобається.

— Постараюсь.

Він витягнув рамку. На ній було багато бджіл. У житті не бачила так багато бджіл. Рамка світилася від золотистих стільників меду.

Остап взяв якийсь прилад та включив.

— Це димар. Він заспокоює бджіл та відганяє їх від рамок.

Остап поставив рамку в якусь коробку.

— Допоможеш мені?

Його питання мене збентежило, але я намагалась не показувати цього.

— Допоможу, — тихо сказала.

— Тоді бери димар. Я тримаю, ти заспокоюєш бджіл.

Ми почали працювати разом. Коли бджоли дійсно почали відлітати, мені стало якось спокійніше. А дивлячись на спокійного Остапа, то зрозуміла, що панікувати не варто.

Зібравши всі рамки, ми пішли до сараю. Хлопець поставив ящик на стіл. Зняв кришку, а після витягнув одні з рамок. Зняли з себе капелюхи.

— Спробуєш?

— А, можна?

— Так. Спробуй, не пошкодуєш, — я дивлюсь на стільники, і у мене дійсно з’явилось бажання спробувати. Я кивнула головою, що так. Остап відрізав трохи меду від стільника. І дав мені. Я відкусила та відчула як мед розливається у роті. Смак був неймовірний.

— Дуже смачно, — Остап усміхнувся.

— Я ж казав не пошкодуєш. Ну, а тепер будемо працювати далі.

Всім гарного та мирного дня. Бережіть себе та рідних.