Ранок у селі, або вони наді мною знущаються

Всім привіт. Сьогодні вийшло оновлення книги "Літо поза мережею".

Фрагмент:

— Знаєш, Ліє, мені подобається будь-яка твоя версія. І зоряна, і… ось ця, з відром.
Я різко зупинилась і глянула на нього.
— Ти знущаєшся, так?
— Ні, — він серйозно подивився на мене. — Просто ти справжня. Без цих ваших міських заморочок.
Я відчула, як щоки почали пекти.
— Справжня, кажеш? Ну тоді справжня я зараз піду годувати свиней. Бо відро важке.
— Давай, я допоможу.
І не встигла я бодай щось сказати як відро опинилось у руці Остапа. Він усміхнувся.
— Ти що, з глузду з’їхав? Це ж смердить!
— То й що? Ти ж не думаєш, що я дам тобі тягати це самій?
Я розгублено подивилась на нього, і серце на мить зупинилось.
— Ти ненормальний, — прошепотіла я.
— Може, — усміхнувся Остап. — Але ненормальний, який тобі допомагає.
— І за це я можу тільки тобі подякувати.
Ми разом зайшли у свинарник. Підійшли до свиней. Остап нахилив відро та висипав їжу у їх, так би мовити годівничку. І раптом це просте дійство, тобто годування свиней переросло у жахіття. Свині, немов здурівши, ринули до їжі. Одна з них штовхнула іншу, та зачепила третю — і бризки з брудом полетіли просто на мене.
— Ну це вже ні в які рамки не лізе! — закричала я й вибігла з свинарника.

Всім гарного дня та мирного неба. Бережіть себе та рідних.