Флешмоб Анкета друзів

Перехоплюю естафетну паличку від талановитої авторки, Лекса Т. Кюро!

Як до Вас звертатися?

Зазвичай Микола, або Нік. Кому як зручно.

У якому жанрі Ви пишите?

Фентезі, фантастика, містика. Також вірші, хоча поки що не встиг викласти їх на Букнет.

Для кого Ви пишите?

Напевно у першу чергу для читача. Бо з одного боку пишу, бо не можу не писати, а з іншою - мета передати свою фантазію читачам, адже без них, як на мене у повній мірі немає й самого автора. Одним словом читач у мене все ж на першому місці, тому що бажання писати напряму пов'язано із подальшою передачею сюжету читачеві.

Коли вперше з’явилося бажання писати і що це була за історія?

Ох, мабуть років шість тому, може трохи більше. Це саме коли вже почав писати, надихнувшись прикладом товариша. Почалося все з лицарського фентезі романа “Війна чемпіонів”. Запалав ідеєю й розпочав творчий шлях сповнений всіх моментів з якими стикається більшість молодих, у плані досвіду авторів. А власне бажання писати, напевно було ще плюс мінус у підлітковому віці.

Який найдивніший комплімент Ви коли-небудь отримували як автор?

Напевно коли одного разу випадково натрапив на блог колеги, який присвятив його мені, хоча тоді ми були майже не знайомі. Було дуже приємно, й дивно водночас прочитати подібне. Підтекст був такий, що: “Цей чоловік дуже талановитий”. Можливо навіть слово “геніальний” там було. Спеціально шукав цей блог, щоб бути точним, але на жаль автор, як і я свого часу видаляв свої твори з платформи й наразі не повернувся. Він дійсно читав один з моїх романів, але дивно й незвично було те, що людина, яка написала відгук, сама, як на мене дуже не зле пише і дуже пряма у спілкуванні. Каже, що думає, й не лізе за словом у кишеню, а тут такий відгук. 

І неочікувано, й дивно в плані несподіванки. 

Фільм чи серіал, який Ви можете переглядати знову і знову?

Володар перснів, Гоббіт. Володаря перснів дивився безліч разів з моменту його виходу, й дай Боже ще багато-багато разів встигну подивитися. Коли вперше побачив його ще на відеокасетах, цей фільм мене з перших секунд просто поглинув. І досі найулюбленіший одним словом.

Без якого предмета Ви не можете писати (кава, музика, плед, котик…)?

Не орієнтуюся на предмети, речі, якщо чесно. Не пишу коли хворію, або якісь сімейні проблеми, й як то кажуть не на часі. Або коли дуже втомлений. Люблю каву. Так, або інакше вона нерідко присутня паралельно з творчими речами.

Що найдивніше Ви шукали в інтернеті для сюжету?

Чесно - не згадаю. Мабуть щось було, але якщо б дійсно незвичне, напевно запам'ятав.

Яка Ваша книга Вам подобається найбільше і чому?

Напевно фентезі роман “Віллоу”, оскільки, на мій суб'єктивний погляд вдалося зберігати динаміку протягом усієї книги, створити цікавих персонажів та пригод, й власний світ з можливості розписати його в серію книжок. Але знов ж таки судити читачеві, вийшло, або ні. Якщо б можна було додати два твори, обрав би також роман у жанрі пригодницької фантастики/бойовика “Тринадцятий рівень”, який згодом планую викласти на платформи. За вже вище згадані моменти.

Чи є у Вас дивні ритуали перед тим, як сісти писати?

Дивних ретуалів немає, через те, що не пишу звичним для уявлення більшості читачів способом. Щоб сісти за ноутбук, й щось писати - це в мене трапляється вкрай рідко. Зазвичай корегую на ноуті, а пишу з телефона у Гугл доксі. В моєму випадку причина проста - коли є нестримне бажання писати, використовую для цього той час, який життя дозволяє викроїти під творчість. В транспорті, у перервах між роботою, або домашніми справами. Зазвичай це паралельного з іншими процесами, коли у них з'являється невеличка пауза.

Курйозний випадок, про який досі смішно згадувати.

В мене був, як на мене курьозний випадок, коли писав конкурсне оповідання про пригоди козака, й у моменті де він зачаївся, присівши поруч вікна лісової хатини, замість присів “навпочіпки”, написав - присів “навшпиньках”. Такий собі козак - балерун. Потім виправив звичайно.

Який стереотип про письменників дратує Вас найбільше?

Не те щоб я багато чув таких стереотипів і щоб саме дратувало, то мабуть ні. Але з тих, що колеги згадують, то можу сказати щодо “видатися - означає успіх”, й якщо хтось вважає, ніби “писати це не важка робота”. 

На рахунок бути представленим у книгарнях з друкованим виданням, так, на мій погляд це дуже круто. Раніше відчував, щоб вважати себе справжнім письменником потрібно саме так. Щоб про тебе знали, й ти був представлений на загал безпосередньо на полиці. Зараз я би також звичайно не відмовився від такої перспективи. Але час змінюється, й те що раніше було доступне одиницям, нині реально для більшої кількості письменників. Маючи фінансові можливості, як мінімум можно надрукуватися самвидавом, залучивши необхідних спеціалістів, аби тільки кошти були. Й навіть реалізувати випущений наклад, маючи велику, відданну аудиторію на тих самих літплатформах, ютюбі, плюс завдяки рекламі. Принаймні я вірю що за бажанням це цілком можливо. Плюс той самий ютюб, електронні книги на літ ресурсах, яких ще у відносно недалекому минулому не було. Тож друк це добре, але для себе усвідомив, що визнання це коли є люди, які читають твої твори, й отримають від них задоволення, незалежно у друці вони, або в інших форматах.

Щодо “писати - не мішки ворочати”. Тут напівправда. Руки дійсно, принаймні у мене не втомлюються. Але скажу так: 

На мій погляд, якщо ти займаєшся улюбленою справою, здебільшого не помічаєш втоми, бо робиш те від чого отримуєш задоволення. Насправді, коли багато і регулярно пишеш - йде навантаження на мозок. Бо в голові вибудовуються сюжети, складаються у речення і т.д. Коли це відбувається я не відчуваю втоми, втім насправді ці процеси хоч на перший погляд непомітні, але дійсно енергозатратні на фізичному рівні. Ну ще стереотип, який у декого вирував раніше, що ледь не всі письменники алкоголіки і наркомани. 

Чай чи кава? Коти чи собаки? Кавун чи диня? Шумна вечірка чи затишок удома?

Кава. Дійсно багатенько п’ю її щодня. Здебільшого для настрою, якось допомагає вона, та й звичка мабуть уже. Чай також пью, коли перебір з кавою. Тварин люблю всіх, як власне і природу загалом. Але напевно коти трошки ближче, бо коти були і є зараз, а собачки ні, хоча також їх люблю. І кавун і диня. Щодо вечірок та дому, мені все ж ближче домашній затишок. Або час проведений у колі друзів. Якщо ж в плані десь відірватися, на тій самій природі, таке також було, але років п’ятнадцять тому. Зараз банально не має можливості зібратися й рвонути кудись на пляж, й час на жаль не простий зараз. Не зовсім до гучних вечірок.

Який літературний жанр Ви ніколи не будете писати і чому?

Напевно еротику, хоча не маю абсолютно нічого проти, й вважаю що у будь-якому жанрі можна написати захопливий твір. Свого часу з співаторкою написали дилогію романів у жанрі пригодницької фантастики. На той момент я пробував себе у фентезі, а співавторка, як не дивно це пролунає здебільшого писала еротику. Й прочитавши один з її творів, я зрозумів - еротику можна писати так, що це буде не просто про секс заради сексу. У її випадку це був трилер, й як на мене і еротика там повністю відіграла свою роль, й власне не була єдиною темою твору. Просто мені все ж ближче до написання інші жанри. До того ж інший співавтор якось пожартував, що якщо я почну писати еротику, то він мене прокляне )

Яке Ваше guilty pleasure у письмі?

Не помічав за собою такого.

Дякую всім, хто прочитав. За ініціативу флешмобу «Анкета друзів» окреме спасибі Зенгін Грід та всім учасникам!