В житті Кетти поворотний момент. Що вона обере? Чим для неї закінчиться це знайомство?

Я так сильно занурилася в своє горе, притиснувши коліна до грудей і сховавши в них обличчя, що не почула, як до мене підійшли. Коли мого плеча торкнулися, а над вухом почувся голос, я від несподіванки здригнулася і ледь не впустила пляшку з лікером.

— У вас щось трапилось, дівчино? — переді мною стояв хлопець десь років 25, з непримітною зовнішністю, але з приємним, тихим голосом і добрими очима. Чи то мені просто хотілося, щоб вони були добрими?

— Так, — схлипнувши, відповіла я. — В мене вкрали гроші з документами і мені немає де ночувати. І я дуже хочу їсти.

Мені було так погано, що я не бачила сенсу брехати. Може, він мені допоможе? Хоча б якийсь бутерброд винесе? І води попити. Я була б вдячна навіть за таку дрібницю.

— Як тебе звати? — хлопець раптом перейшов на «ти».

Але не це мене здивувало, а його питання. Нащо йому моє ім’я? Я ж не знайомств тут чекаю, а сиджу від безвиході. Проте проігнорувати питання здавалося неввічливим. Можливо, цей хлопець — моя єдина надія отримати хоча б трошки їжі.

— Кетта, — відповіла я.

— Як? — перепитав він. Чи то ім’я було для нього незвичним, чи то не розчув через сильний дощ. — Катя?

Я кивнула. Хай буде Катя. Мабуть, такого імені як Кетта в них немає. Та й зараз мені взагалі було байдуже, як мене називали.

— А я Павло, — представився він таким самим дивним для мене ім’ям, як для нього, мабуть, Кетта. — Ходімо до мене? Я тебе нагодую, зігрієшся і разом подумаємо, що тобі робити.

Я вагалася. Пропозиція була спокусливою, але я прекрасно розуміла, що за нею приховувалося. Втім, особливого вибору в мене не було: або спати на лавці під дощем, або у ліжку цього Павла. І хоч він не скидався на якогось збоченця чи маніяка, але ж Дем… Я не могла так з ним вчинити. Чи могла?.. Я вже на Землі три дні, а Дем досі мене не знайшов. Може, і не буде шукати? Боги, що ж мені робити?..

Чи погодиться Кетта на пропозицію Павла? І чи варто взагалі їй погоджуватися?