КРОВАВА МЕРІ
Оксамитова задушлива темрява огорнула будиночки, розкидані по березі річки, і принесла з собою шепотіння літньої ночі.
Це вітер грався листям беріз і дубів, високими луговими травами і темно-синіми волошками, що в темряві здаються майже чорними.
Це ящірки та їжаки шаруділи в густій траві.
Це діти, закутавшись в простирадла, розповідали один одному страшні історії.
— А потім потрібно підійти до дзеркала й сказати три рази страшним голосом «Кривава Мері, прийди!» — Марко округлив очі й почав вити, ніби привид зі старого англійського замку. — Розповісти вам, хто вона така?
Вихованець інтернату, Марко був заводило у всіх пригодах. Не так часто йому випадала можливість відпочивати в таборі такого рівня як «Перлина», і він намагався розважатися на повну — тим паче, що можливостей було більш ніж достатньо.
— Досить! Набридли твої страшилки! — перебив його голос із сусіднього ліжка. Там спав Антон, депутатський синок, якого в загоні відразу ж охрестили Хмаркою за його повноту. Йому хотілося спати, і збуджені голоси дітей дратували. Антон був дуже обурений, що в їхньому таборі опинилися такі, як Марко. Зазвичай інтернатівських селили ближче до озер, у «Веснянці» — там і будиночки простіші були, і басейну не було. Але цього року бешкетники на кшталт Марко опинилися в його загоні.
— Спи вже! — шикнув Костя, якому дуже подобався волелюбний і навіжений Марко. Сам хлопчик був з вчительської родини, його багато в чому обмежували, і знайомство з Марко, участь у всіх його авантюрах було для нього ніби ковток свіжого повітря.
— Так розповісти? — прошепотів Марко.
— Так! — крикнув хтось із хлопчаків.
— Тоді слухайте... На вулицях старої Англії було темно, рідкісні перехожі поспішали додому. І серед них блукала красива дівчина в білому. Вона дивилася вдалину і мовчала. Ніхто не знав, чому вона така сумна. Але ось дівчина підійшла до причалу й побачила, що за нею йдуть огидні типи. Вони були п'яні й почали насміхатися над Мері — так звали цю дівчину. А потім вони викрали її. На їхньому кораблі вона стала служницею — готувала, прибирала. І одного разу ледь не втопилася від горя. Цим вона розлютила капітана, він потягнув її в трюм і вдарив — головою вона розбила дзеркало і незабаром померла. З тих пір на цьому кораблі стали відбуватися моторошні речі — в дзеркалах блукала біла тінь Мері, а потім в газетах написали, що весь екіпаж втопився. Мері ходить дзеркалами й досі!..
— Набрид! Заткнись! — закричав переляканий Антон, відкинувши ковдру. Про нього всі забули, уважно слухаючи Марко, але хлопчак тремтів весь цей час від страху, слухаючи моторошну історію.
Сміх різко стих, всі дивилися на депутатського синка з жахом.
— Що за... — Марко непристойно вилаявся. — Дивіться, хлопці!
— Що ви на мене витріщаєтеся? — скрикнув Антон і раптом відчув на руці щось липке. Перевів погляд і побачив кров, що текла по зап'ястку.
Пронизливий крик двадцяти хлопчаків огласив тишу табору.
А в дзеркалі відбилося бліде обличчя жінки.