Я відшукав тебе за слідами

Древня сила має зворотний бік. Пробудивши її у мить відчаю, Нью ризикує загинути через свою недосвідченість. Перекинувшись великою кішкою, вона не тільки набуває бойових якостей, її емоційне сприйняття змінюється, через що вона втрачає звичні для людини орієнтири.
 

Звечоріло, і потрібно було знайти укриття, тож мій біг сповільнився. Далі я йшла кроком, вишукуючи придатне місце. Птахи розліталися при моїй появі, а місцевість здіймалася хвилями, із вкрапленням скель. Коли залишки сонячного світла розсіялися, переді мною опинилася печера, знайдена скоріше шостим почуттям, ніж зором. Я забилася всередину і вляглася біля дальньої стіни. У крові ще вирували залишки бою. Голова й лапи гули, тож я поклала морду лапи й безсило заплющила очі.

Мій сон був дивним: у ньому начебто змішувалися дві реальності - звіра і людини. Образи химерно переходили один в інший. Час від часу відчувався холод, але я не прокидалася. Не було щонайменшого бажання повертатися до форту.

Так пройшов день, і ще ніч. Я не вставала зі свого місця. Відчувала спрагу, але не було думки йти шукати воду. Потроху переставала розуміти, хто я. Потім стало слабшати розуміння того, де я перебуваю. Лежачи без руху на кам'яній підлозі, я впадала в забуття з короткими проблисками свідомості.

Невідомо, скільки минуло часу, але прокинулася я від чужої присутності. У печері хтось був. Ледве розплющивши очі, я розрізнила фігуру людини, яка підходила до мене. Мабуть, зір мене підводив, оскільки за мить переді мною з'явилася велика кішка. Вона була налаштована дружньо, і тягнулася до мене носом, щоб обнюхати.

З великим зусиллям я підняла морду від лап, і варто було це зробити, як на мене віроломно напали, притиснувши до землі. Напружуючи всі м'язи для потужного кидка, я відчула тільки слабке тріпотіння. Втім, мені було байдуже, і я опустилася на землю, відмовляючись чинити опір. Мене відпустили, і розплющивши очі, насилу фокусуючи погляд, я побачила людину. Наді мною стояв Зерд, а я лежала на підлозі печери у своєму тілі й повністю оголена.

Зерд скинув плаща і, хоча рухи давалися йому важко, підняв мене, загорнувши у теплу тканину. Оскільки я подумки вже поховала його і оплакала втрату, я тільки дурнувато витріщалася, не в змозі вимовити щось розсудливе. Він сів поруч і, як мені здалося, полегшено зітхнув.

У людському тілі не вистачало шостого почуття кішки, та й м'язи були не ті...

Зерд витяг з торби мій одяг. Він дивився у стіну, поки я натягувала на себе сорочку, штани і куртку. Потім простягнув скриньку з талісманом. Закріпивши свою підступну зброю на поясі, я відчула, що вже майже у формі й можна поговорити. Тільки дуже хотілося води.

Цієї миті біля входу з'явилася ще одна темна фігура. Я зачаїлася, не дихаючи, у сподіванні, що нас не помітять. Та це виявився Амед. Хеск увійшов до печери, накульгуючи, - йому теж дісталося в сутичці.

- Демів не залишилося, - сказав Амед. - Ми добили погань, а матійці розправилися з тими, хто був на кораблях.

- Підійди ближче! - суворо наказав Зерд.

Амед наблизився, так само кульгаючи.

- Я дав тобі чіткий наказ. Ти повинен був повернути леді Нью за перших ознак перетворення. Вона могла загинути тут. Але ти цього не зробив. Чому?

- Ніхто не може перешкодити обраній, - неохоче відізвався Амед. - Це заборонено.

- Хто заборонив тобі? - тон Вартового був жорстким.

- Наші звичаї забороняють заважати тій, хто виконує наказ Жриць. Це відомо кожному хеску.

- Чому не сказав про це одразу?

- Ви б відіслали мене геть, а я повинен бути поруч з обраною, - незворушно заявив хеск.

Коли писала цю сцену, для мене було дивним, що, втрачаючи сили через віддалення від талісману, Нью зовсім не бореться. Надто сильний зсув свідомості відбувся при перетворенні, і дівчина потребує допомоги того, хто зможе її повернути.

Читайте історію кохання і безмежної відданості на сторінках циклу "Талісман обраної":

том 1 "Талісман обраної"

том 2 "Вартові підземелля"