Ця книга — токсична. Як і чоловік у ній.

Хочете знати, як народжується книга-триллер?

Ось вам рецепт:

Візьміть жінку, яка тікає від небезпеки. Дайте їй надію на порятунок. Ненадовго. Сторінок на 20.

Потім киньте її в квартиру до чоловіка, який не рятує жінок і не вірить у добрі наміри. Того, кого не просять. Того, хто сам вирішує, кого захищати… і якою буде ціна.

Додайте таємницю з минулого. Ту, про яку НІХТО не повинен був дізнатись.

Перемішайте з підозрами, маніпуляціями та питанням: хто тут жертва, а хто — хижак? Бо коли переступаєш поріг чужої квартири, правила змінюються. А вихід зникає.

Приправте сексуальною напругою між двома людьми, які не довіряють одне одному, але не можуть не торкатись.

І чекайте, поки читач не почне підозрювати ВСІХ. Навіть Ембер.

Особливо Кая Харлоу.

Я тільки почала писати книгу "Той, кого не просять", і я досі не можу повірити... Це як американські гірки — тільки замість криків тут серця, а замість рейок — чиясь темрява.

Ембер думала, що знайшла притулок.

Вона помилилась.

Або ні?

Кай думав, що контролює ситуацію.

Він помилявся.

Або ні?

Насправді, я сама вже не впевнена, хто кого тримає в цій історії. 

Ця книга не для тих, хто хоче милих історій зі щасливим кінцем.

Вона для тих, хто хоче відчути, як холодне лезо проходить поруч зі шкірою, коли герої цілуються.

Для тих, хто розуміє: найнебезпечніші люди — ті, до кого ми приходимо по захист.

"Той, кого не просять" — психологічний трилер з романтичною лінією.

Попереджаю: після цієї книги ви будете по-іншому дивитись на тих, хто обіцяє вас захистити. І це не загроза. Це обіцянка.

P.S. Ви готові не спати ночами? Бо я вже не сплю. Кай Харлоу не виходить з голови. І після прочитання він не вийде з вашої теж. Не кажіть, що я не попереджала.