Всім привіт! Це раса Велитів. Гіганти Дріфтпорта, яким байдуже на холод. Їх кістки - зброя, вони проростають по всьому тілу й дають їм захист, іноді вони їх заточують під зброю. Також - з цими ребятками часто тусятть гіганстькі ворони, які є їх очима...

Ми - велити.

Нас небагато. І ніколи не було багато.
Але коли приходить бій - нас чують першими, а бачать останніми.
Ні стіни, ні страх не втримають нас надовго. Ми не крокуємо в строю - надто великі для чужих ліній і надто вільні, щоб підкорятися чужим барабанам.

Кожен із нас, наче камінь, що летить зі схилу: непоказний, повільний на початку… але коли влучає - земля довго пам’ятає той удар.
Наші кістки ростуть усе життя - разом із досвідом, шрамами та перемогами. Ми заточуємо їх, пиляємо, адаптуємо. Вони стають нашою зброєю та щитом, коли треба йти туди, куди навіть божества малих людей не наважуються глянути.

Ми живемо серед інших народів Дріфтпорту. І не соромимося цього.
Вони менші, гучніші, швидкоплинні, але ці острови тепер і наш дім. Ми з ними їмо та п’ємо, торгуємо, сваримося й іноді воюємо. Ми не командири для них… але якщо хтось веде у бій - ми підемо.
Хоча підемо так, як вважаємо за потрібне.

Ми руйнуємо ворожі фортифікації та їх впевненість у собі.
І коли поле бою стає тихим, лише вітер і воронячий крик нагадують про те, що тут сталося.

А гігантські ворони - наші очі та голос. Вони бачать те, чого не помічають інші. Їхній крик - попередження. А якщо його не почули, значить, уже пізно для слів.

Ми носимо кістяні прикраси - браслети, намиста, кілька дрібниць. Не для пишноти, а як пам’ять.
Повні кіраси нам не до вподоби, бо вони душать рух. Ми носимо лише те, що потрібно, і так, як подобається нам. У строю нас немає, і це дозволяє кожному з нас бути собою.

Ми здружилися з апокаліптичною фауною світу - без магії, без заклять. Просто силою терпіння та взаємного визнання.

Ми не вожді, не жерці і не герої.
Ми просто велити.
Ми стоїмо поруч, коли треба.
І йдемо вперед, коли вже нікому більше йти.