– Це поза моїми планами, – кажу я, і мій голос звучить сухо.

І ці слова набатом відлунюють мені у вуха. Здавлюю пальці до болю. Серце стискається спазмом – нестерпним, гострим, пекучим. Голова – як у тумані. Відчуття, наче токсичне повітря. Чи я сам токсичний.

Я не можу сказати Ліліан усю правду. Знаю напевне: вона цього не зробить. Однак уперто дістаю з гаманця картку. Впевнено розвертаюся. Погляд ловить обличчя Ліліан – зніяковіле, жорстке й холодне. Очі немовби застигли у подиві та нерозумінні. Очевидно, вона не чекала такого від мене.

Роблю крок, другий до неї. Ноги – як нерухомі колоди, що грузнуть у в’язкій глині. Кроки даються з болем – не фізичним, а моральним. Почуваюся покидьком. Але роблю те, що маю: підходжу ближче й непомітно вкладаю картку до кишені її кардигана.

https://booknet.ua/book/zhittya-cnoyu-dol-b440265