Всім привіт. Сьогодні вийде оновлення книги "Літо у мережі".

Фрагмент глави:

За десять хвилин ми вийшли з будинку. У мене на шиї висить фотоапарат. А Ліза тримає на одному плечі свій білий наплічник. У який поклала окрім крему ще косметичку, телефон, портативну зарядку та воду.
— Куди підемо? — Ліза подивилась на мене з-під сонцезахисних окулярів.
— Пропоную прогулятись старим містом. А звідти — на пляж. Якраз дорогою зробимо кілька кадрів.
— Ідеально, — сказала вона, усміхнулась і поправила лямку наплічника. — А перше фото — де?
Я подивився на Лізу, на її струнке тіло, сукня облягала його ідеально. Волосся було трохи розпатлане вітром.
І вже знав, де саме буде наступне фото.
— Ось там. — Я показав на світло-бежеву стіну старого будинку з зеленими віконницями. — Стань ось так, щоб тінь трохи падала на твоє обличчя.
Ліза стала біля стіни, трохи на неї оперлась. І не дивилась у камеру, дивилась ліву сторону, наче не помічаючи того, що я її фотографую. Фотографія вийшла чудова. Ліза в затінку біля будинку, одягнена у фіолетову сукню, трохи розпатланим волоссям та в окулярах.
— Чудово.
— Шкода тільки, що подивитись зразу не можна, — Ліза підійшла до мене.
— У цьому й суть цього плівкового фотоапарата. Але ж головне не фото, а саме момент.
— І саме з ким цей момент проведений, — вона усміхнулась.
Ми пішли вуличками Одеси. Зупинялись біля старих будівель. Я фотографував Лізу. Сфотографував навіть такі моменти, які ніби сповільнюють життя як сказала Ліза. І я з нею повністю згоден. В кадрах ще з’явився котик, який спав на лавці. Дитина, яка бавилась з повітряною кулькою, просто море.
 

Всім гарного дня та мирного неба. Бережіть себе та рідних.