Авторка, Єва Ромік,  зазначає, що це короткий любовний роман.

Твір має 33 сторінки, сповнених цікавим, реалістичним і динамічним сюжетом.

Так, роман дійсно любовний. Але на перший план виходить не кохання між чоловіком та жінкою, а материнська любов. Саме вона є першою скрипкою даного твору. І ця зцілююча мелодія проникає читачеві глибоко в серце. Починаєш любити ту маленьку прекрасну дівчинку, яка стільки всього пережила, стійко витерпіла та не зневірилася.

 Події книги та головні герої

Ця історія розгорається на тлі нинішньої війни, яка для кожного з героїв (чи ще у 2014-му, чи вже за повномаштабки) стала точкою неповернення. 

    Маленька дівчинка Аделіна втратила маму, залишилася сиротою і, через поранення, вже понад рік живе в лікарні. 

Уляна, головна героїня, втратила любов до чоловіка і ще ненароджену дитину. Забравши сина, вона повернулася у місто свого дитинства, облаштувалася. Ніби все в її житті гаразд... 

І Аделіна, і Уляна — це дві сильні особистості, які попри все сподіваються на щастя. Сама доля звела їх, повертаючи дитині втрачену маму, а жінці — втрачену доньку. Ні, вони зустрілися не для того, щоб замінити собою кого іншого — замінити втрачених людей не реально. Ці дві особистості зустрілися для взаємозцілення, для того, аби любов знайшла шлях, розправила крила.

Майже головний герой

Олексій колись мав родину, успішний бізнес, та під час ковіду овдовів, а донька ще до пандемії вийшла за американця і живе в Мілуокі. Згодом почалася повномаштабка і він пішов воювати. Доля дала йому шанс на нову любов і на сім'ю — звела його з Уляною. І тут знову почалася магія серця.

Цього персонажа не назвеш другорядним, але і до головного героя, на мою думку, він трохи не дотягує. Та це не заважає відчути всю важливість Олексія в долях двох жінок: дорослої і маленької. 

Другорядні персонажі

Авторці було достатньо приділити кожному з них всього по кілька речень, аби вони чудово виконали свою роль.

Подруги, які рідко бачаться, але зберігають одна до одної щире тепло.

Батьки головної героїні, які непокояться через її рішення удочерити дівчинку, але готові завжди підтримати.

Син Данька — добрий, люблячий, розумний хлопець. 

Лікар Замойський — красивий чоловік, професіонал своєї справи та хороша людина, але... надто полюбляє жіночу увагу.

Моє враження від книги

   Попри складну тему твір наповнює читача світлою надією, теплом, любов'ю, спонукає дарувати людям добре диво. Мені сподобалося, що навіть персонал лікарні ставиться до Аделіни не відсторонено милосердно, не просто виконують свій професійний обов'язок, а співпереживають і намагаються "зігріти" це підбите пташеня. Читаючи такий твір ти насичуєшся вірою у кращі людські якості.

З кумедного

Момент перед зустріччю Уляни з Олексієм:

З негативного

Слово "вошкатися"... Є дві причини, чому воно, особисто мені, так не сподобалося:

1) раніше зустрічала в суто кацапській класиці (дякую шкільній програмі) і тому миттєва реакція "буеееее";

2) надто грубе і недоречне для такого твору, воно випирає, муляє.

Підсумок до прочитаного

Книга «Подаруй мені серце» – це ніби реальний випадок з життя сучасних українців. Нема казковості — лише прекрасне диво щирості та любові.

Я так сподівалася на щасливе закінчення... і авторка мене дуже потішила.

Ознайомилася з цим твором завдяки безстроковому марафону від Тетяни Гищак, а про сам марафон дізналася від "співця любові" – Romul Sheridan.