Спільна історія. Частина 6

Ну що ж, естафета триває — і тепер її перехоплюю я!
Зі щіпкою романтики та дрібкою солодкої помсти =)

Після Уляни, Іви Дюваль, DEKLIN, Кайли Броді-Тернер і Elaren Vash історія вже встигла розігнатись, наче дракон у польоті.
Але я не з тих, хто просто йде за сценарієм.
Я з тих, хто тихенько підливає масла у вогонь — щоб було гаряче, як поцілунок перед зрадою.

Бо що таке фентезі без емоцій?
Що таке сюжет без *трохи* шаленства?

Моя глава — це коли ніжність переплітається з ревністю, а поцілунки можуть боліти сильніше, ніж удари.

Тож тримайтесь, бо я щойно увімкнула режим: «помста + пристрасть»
І повертати назад не збираюсь. Радіо «Безкоштовне Божевілля за 1000 гривень» продовжується.... Тримайтся=)

Розділ 6

***

Альзі дивилася на корчі Кайрена з такою ж байдужістю, з якою колись спостерігала за тим, як горить село. Срібна кров Вельзіри повільно розтікалася по його венах, і хлопець кричав так, наче його обпікали кислотою.

— Він уже був драконом, — повторила Альзі, не відводячи погляду від Кайрена.

— Що ти маєш на увазі? — Ельвіз ступив вперед, і туман навколо Вельзіри здригнувся від його присутності.

— Точно те, що сказала, демоне мій, — Вельзіра облизала губи, спостерігаючи за тим, як місячне світло грає на його крилах. — Цей хлопчисько мав у собі драконячу сутність ще до того, як я його торкнулася. Моя кров лише... пробудила те, що вже було.

Кайрен раптом припинив кричати. Його тіло розслабилося, а дихання стало глибшим. Срібні прожилки під шкірою почали тьмяніти.

— Що з ним? — Альзі нарешті виявила занепокоєння.

— Нічого страшного, сестричко, — Вельзіра підійшла до Ельвіза майже впритул. — Просто його справжня природа бере верх. А от ти... — вона провела пальцем по його грудях, залишаючи тонкий слід інею. — Ти дійсно прекрасний.

— Відчепись від нього! — шипнула Альзі.

— Чому? Ревнуєш? — Вельзіра розсміялася, і звук був схожий на дзенькіт крижаних дзвіночків. — Чи боїшся, що я заберу твою іграшку?

Ельвіз обережно відступив, але в його очах промайнула цікавість.

— Цікаво, — промовив він повільно. — Дракон Повного Місяця і Туману. Я чув легенди про таких, але думав, що це вигадки.

— О, демоне, у світі є багато речей, які ти вважаєш вигадками, — Вельзіра кружляла навколо нього, наче хижачка навколо здобичі. — Наприклад, те, що дракони й демони можуть бути... сумісними.

— Вельзіро! — Альзі стиснула кулаки, і золота кров у її жилах спалахнула яскравіше. — Припини свої ігри!

— Які ігри, сестричко? Я просто знайомлюся з твоїм симпатичним другом. — Вона зупинилася прямо перед Ельвізом і схилила голову набік. — Скажи, демоне, ти коли-небудь цілувався з драконом?

Ельвіз підняв брову:

— Не можу сказати, що мав таку честь.

— То що ж, виправимо цю прикру помилку? — Вельзіра піднялася на пальці, намагаючись дотягнутися до його губ.

Альзі кинулася вперед, але раптом завмерла — із землі підвівся Кайрен. Його очі горіли тим самим срібним світлом, що й кров Вельзіри, а на лобі проступили дрібні лусочки.

— Цікаво, — прошепотів він голосом, що став значно глибшим. — Отже, це відчуття... перетворення.

 Драконниці і демон дивилися на нього.

— Кайрен? — обережно покликала Альзі.

— Кайрен... так, це моє ім'я. Але тепер я відчуваю значно більше, — він подивився на свої руки, де під шкірою виднілися срібні прожилки. — Дякую тобі, Вельзіро. Твій дар... просвітлив мене.

Вельзіра усміхнулася задоволено:

— Будь ласка, цуценя. Але тепер ти належиш мені.

— Ні, — Кайрен покрутив головою. — Я не належу нікому. Ніколи більше.

Він розправив плечі і подивився на Альзі:

— Ти хотіла мапу до Дрієнгстату? Тепер я можу намалювати її по-справжньому. Тому що тепер я бачу...

— Що ти бачиш? — Ельвіз відійшов від Вельзіри і наблизився до хлопця.

— Нитки. Магічні нитки, що сплітають цей світ. І серед них — шлях до загубленої країни, — Кайрен усміхнувся, і в його усмішці було щось нелюдське. — Але спочатку мені цікаво подивитися на сімейну зустріч.

Він повернувся до Вельзіри:

— Скажи мені, драконе туману, чому твоя сестра так тебе боїться?

— Я її не боюся! — обурилася Альзі.

— Ні? — Вельзіра розсміялася. — То чому ж ти тремтиш, сестричко? Чи пам'ятаєш, як востаннє ми зустрічалися?

Альзі побіліла:

— Це було давно...

— Так давно. Коли ти втекла від мене у Дрієнгстаті. Коли залишила мене сам на сам з тими, хто хотів нас знищити, — голос Вельзіри став холодним, як зимовий вітер.

— Я не втікала! Я...

— Ти мене зрадила. Заради свого коханого братика, — Вельзіра знову підійшла до Ельвіза. — А тепер... думаю, час помститися. І твій демон стане чудовою помстою.

Вона нарешті поцілувала Ельвіза, і навколо них вибухнув вихор туману й місячного світла.

Альзі заволала, Кайрен зацікавлено спостерігав, а Ельвіз... Ельвіз цілував у відповідь.

— Та я ж не проти знайомства з драконницею, — пробурмотів він між поцілунками. — Особливо такою... холодною.

— Ельвіз! — Альзі була на межі зриву.

— Що, Альзі? — він відірвався від Вельзіри і зухвало усміхнувся. — Ревнуєш?

— Я... я... — Альзі червоніла, а її золота кров клекотіла від люті.

— О, як мило, — Вельзіра обвила руки навколо шиї Ельвіза. — Моя сестричка закохалася в демона. Що скажеш, демоне? Поділишся?

Ельвіз подивився то на одну, то на другу сестру:

— Ну... а чому б і ні? Дві прекрасні драконниці... Будь який демон мріяв би про таке.

— ЕЛЬВІЗ! — Альзі аж підстрибнула від обурення.

— Жартую, жартую, — він розсміявся. — Хоча... Вельзіро, ти справді інтригуєш. Таки інтригуєш.

Кайрен спостерігав за цією сценою з усе більшим зацікавленням:

— Любовний трикутник між драконами та демоном. Це навіть краще за мої мапи.

— Заткнися, Снівелю, — буркнула Альзі, але в її голосі вже не було колишньої впевненості.

— О, сестричко, — Вельзіра ніжно погладила щоку Ельвіза. — Не сердься. Поділимося цією красою. Як у старі добрі часи.

— У старі добрі часи ти мене зрадила!

— Це ти мене зрадила! І тепер... — Вельзіра раптом відштовхнула Ельвіза і розправила руки. — Тепер я заберу все, що ти любиш!

Туман почав клубочитися навколо неї, формуючи щось на зразок трону.

— Починається щось цікаве, — пробурмотів Кайрен, сідаючи на землю в позі глядача.

А Ельвіз дивився то на одну, то на другу сестру й усміхався:

— Дівчата, дівчата... може, не будемо сваритися? Краще розкажіть мені про ту зраду. Обожнюю сімейні драми.

 

…А тепер, коли я вже трохи розбурхала уяву, настав час передати вогняну естафету далі.
Наступна зіркова авторка — Ася Рей✨

І я вже передчуваю, що вона готує щось… особливе, після якого читачі скажуть: «Ого…» — ми скоро дізнаємось.

Одне можу сказати точно —
Ася, твоя черга творити магію!
Не стримуй себе — ми вже пристебнуті =)