Коли тиша не лякає

Всім привіт. Продовження книги "Літо у мережі" вже на сайті. 

Фрагмент:

— Сьогодні отримав лист від тебе. Читав його та дивився на портрет — з тієї сторони тиша. Але не напружена. Схоже вона не знає що відповісти або ж думає про це. Через хвилину почув її голос:
— І як? Тобі сподобався сюрприз?
— Дуже. Особливо ті слова, які ти написала — і знову тиша. Я вже звик до того, що вона робить паузи. Їх роблю і я, коли думаю, що сказати. Бо аби що казати не хочеться. Кожна відповідь має бути обдумана.
— Я написала ті слова, які в голос я казати ще не готова — я усміхнувся.
— Знаєш, Лізо… Я б теж сказав ці слова, але дійсно в голос. Бо саме так я себе відчуваю, коли пишу тобі ці повідомлення. І мені дуже подобається, що ти на них відповідаєш — тиша з її сторони була декілька хвилин після моєї відповіді.
— Я думала, що це буде лише онлайн-знайомство — мовила вона — … думала, що ми поговоримо декілька днів та розійдемося. Але я помилялась. Бо з кожним днем ти стаєш для мене… ближчим. І… я почала чекати вечора. Серйозно, я щодня чекаю вечора, щоб почути твій голос — я кивнув, ніби вона це бачить, але ж вона цього не бачить.
— Я теж… ти для мене як ковток свіжого повітря, якого мені не вистачало вже давно.
Між нами двома настала тиша. Я не знав, що сказати далі, ніби слова закінчились, а вона просто не знала, що відповісти. Ми мовчали декілька хвилин, я чув лише як вона дихає. І мабуть, усміхається.
Ця тиша мене вже не лякала, в ній не було самотності. Я просто її не відчував. Я знав, що там на іншій стороні є людина, яка мене розуміє без слів… і я її також.

Приєднуйтесь до читання цієї книги. Завжди рада новим читачам та підписникам.

Гарного всім вечора. Бережіть себе та рідних.