Сьогодні п'ятий день... п'ятий день, як я наважилась зробити крок у прірву, у невідому мені стихію письменництва та самвидава зі своїм першим твором.
Колись я писала вірші, вітання, тексти, але книги... Це було десь за межею. Щось, чого я точно не вмію і де в мене немає шансів. Але наступивши собі на горло, переступивши всі свої досі непропрацьовані комплекси та обмеження — я це зробила.
Шістнадцять розділів, близько сорока сторінок побачили цей світ на данний момент. І досі відчуваю жах, але шляху назад вже немає.
Тож... цей пост підтримки самої до себе та усіх починаюсих авторів, які проходять всі п'ять стадій прийняття, кого долають сумніви чи думки опустити руки. ПИШІТЬ, ТВОРІТЬ, ВИДАВАЙТЕ, якщо цього прагне душа. Бо найголовніше — це власне задоволення та можливість вивільнити думки, а ваш читач вас знайде. Життя одне, тому слідкуйте за серцем. Бо це один з небагатьох способів "мати" світло у такі темні часи.
А ще це пост-подяка усім, хто прочитав, вподобав або додав мою книгу "Очі, в які я закохався" в бібліотеку. ДЯКУЮ! Ви — рушійна сила, натхнення та мотивація. Дякую за довіру до мене та до історії.
Без читача — не буде автора.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже відгукнулось в сердці… Я теж починаюча авторка, і зараз проходжу цей шлях — із сумнівами, страхами й надією водночас.
Твої слова — наче підтримка, якої так бракує в моменти тиші після опублікування. Дякую за щирість!
Твоя історія точно знайде свої серця — бо вона вже торкнулась мого!❤️
Роксанна Поп, Мені дуже хотілось би прочитати щось подібне, коли я тремтячою рукою тиснула "опублікувати" перший розділ. Я щаслива, що це комусь відгукнулось і рада знати, що не одна в цьому. Тож я дуже дякую за ці такі необхідні слова підтримки і такий коментар ❤️
Страхи- в сторону, ноут- в руки. Вірю, все буде добре. Сама з цього починала, проте як сказав мій чоловік: Надрукуєш ти її чи ні- не відомо, а Інтернет все пам'ятає. От я й подумала:- Помру, могила сорняком заросте, а в такому загадковому світі, як нет, хтось, може й через сто років, прочитає каляки- шкрябаки, якоїсь там Міріади))) натхнення, легкого пера, вірних читачів.
Міріада Фаєр, Те що ви вже залишили слід своїми творами у пам'яті читачів — беззаперечний факт. Я впевнена, що далі — більше. І я щиро бажаю вам надрукувати безліч своїх бестселерів у майбутньому, якщо ви цього дійсно прагнете! Дякую за підтримку ❤️
Ви неймовірна молодчинка!!! Я теж починаюча письменниця, теж кожного дня мучаюсь з думкою, що може то не моє і взагалі я тут лишня? Але бажання виплеснути весь внутрішній неспокій, купу думок і трішки болю на написання історії набагато сильніше за той неіснуючий барʼєр страху і сумнівів. Творіть, а ті, хто полюбить Ваші історії точно знайдуться. А головне, щоб їх любили Ви! Дякую за підтримку❤
Enn Berns, дякую вам. Знову згода на всі 100%. Всі страхи ірраціональні, а винагорода за сміливість буде вартувати кожної витраченої нервової клітини)))
Вітаю, Мілено! Це просто неймовірно надихаючий пост! Ваша сміливість зробити цей "крок у прірву" і випустити свій перший твір – це приклад для багатьох. Дуже цінно, що ви ділитеся цим досвідом і підтримуєте інших початківців.
Фраза "Пишіть, творіть, видавайте – якщо цього прагне душа" – це саме те, що потрібно почути багатьом. Власне задоволення і можливість вивільнити думки – це і є найголовніше.
І окрема подяка за "Очі, в які я закохався в бібліотеку"! Дуже інтригуюча назва! Бажаю вам величезного натхнення і ще більше вдячних читачів! Нехай шлях назад дійсно ніколи не буде потрібен, адже попереду лише нові вершини!
Ася Рей, Я немойвірно вдячна за вашу відповідь. Мені потрібно було це прочитати. Дякую за підтримку ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати