Уривочок з нового розділу)))

– Ви впевнені?

– Я б не прийшов, якби не був.

Вітер зриває кілька пасем волосся з мого обличчя. 

От, чорт.

Тільки не це.

Ні, ні, ні.

Мій мозок лихоманково прокручує останні тижні. Розмови. Підозри. І слова, які ніколи не мали вийти за межі мого кабінету.

– Як давно там жучок? – питаю, хрипко, зриваючись на півтоні.

– Не знаю. – Савранський уникає мого погляду, але голос у нього стабільний. – Я лише почув, як твій батько говорив по телефону. Він сказав, що «вона нічого не підозрює».

Мене сковує.

Слова «фіктивний шлюб» лунають у моїй голові, як вибух. Я згадую всі наші розмови. Де ми говорили... відверто. Без масок. Якщо ми говорили про наш фіктивний шлюб у кабінеті…

Якщо жучок був там, ще тоді...

Батько мене знищить.

Не просто як доньку – як юристку. Як професіонала. Як людину.

Розумію, що зараз тримаюся тільки на інерції. Лише зовні залишаюсь незворушною. Але всередині – наче тріснула підлога, і я стою на самому краю.