Як познайомились головні герої в моїх книгах :)

Привіт всім. Чи цікаво вом знати як познайомились головні герої книг? Я вирішила, розповісти вам про декількох головних героїв, а саме про їх знайомство. 

Тож,

• Перша книга "Ти тільки моя" ― Костя та Ксенія.

Я йшов посередині коридору та раптом зіштовхнувся з якоюсь дівчиною. У неї з рук випали книги та зошити. Вона нахилилась їх збирати, я присів до неї допомагати збирати зошити.

― Вибачте мені, ― сказав я

― Ні, ви мені вибачте, я без окулярів вас не побачила. Дякую, що допомогли.

Дівчина встала, я віддав їй зошити та вона пішла. Дівчина мені здалась знайомою. Я дістав книгу в якій лежала перепустка в бібліотеку та подивився на фотографію. Це вона... це ця дівчина з кафе.

― Ксеніє! ― крикнув я, дівчина обернулась. Я помахав їй рукою в якій була перепустка в бібліотеку. Дівчина посміхнулась та підійшла до мене.

― Ми знайомі?

― Ні, але, пам’ятаєте вчорашній вечір у кафе.

― Пам’ятаю, і, що?

― Здається це ваше — я протягнув їй книжки та окуляри.

― Так, це дійсно моє. Дякую, як я можу вам віддячити? — вона одягнула окуляри.

― Ви не проти сьогодні піти зі мною у кафе?

― ...Добре, ви знаєте моє ім’я, а я ваше не знаю.

― Мене звати Костя, зустрінемось о другій годині біля виходу з коледжу?

― Добре — сказала Ксенія — мені вже час йти.

• Друга книга "Я тільки твій" ― Верніка та Матвій.

Підійшов до речей та побачив ту дівчину. Вона з кимось розмовляла. Та після того, як я до неї підійшов, вона поклала слухавку.

―  Привіт, що робиш? — запитав я та подивився на дівчину. Вона посміхнулась коли побачила мене.

―  Привіт, я пішла по воду.

―  Я теж — я взяв пляшку — а чому я тебе ніколи не бачив? Ти десь у гуртожитку живеш?

―  Не знаю, я взагалі-то сестра Богдана. Але дійсно я живу в гуртожитку — вона посміхнулась.

―  Чому ж мені Богдан не сказав про свою сестру? Ти часто сюди приїжджаєш?

―  Ні. Сільське життя не для мене.

―  Зрозуміло. А як же тебе звати?

―  Вероніка.

―  Гарне у тебе ім’я. А мене Матвій. Я до речі живу на тій фермі де живуть ваші з Богданом батьки. Тому й не розумію, як так ми не знайомі.

• Третя книга "Завжди любитиму тебе" ― Лілія та Тимур.

І ось я прийшла на зміну, зайшла у кімнату і дійсно побачила хлопця з русим волоссям. Він подивився на мене і посміхнувся. А потім зняв свій светр. І я побачила його торс з кубиками. Ем... і це мій напарник? Це питання у мене вертілось тоді у голові. Я теж почала переодягатись, коли зав’язувала фартух. Хлопець підійшов до мене.

―  Я так розумію ви моя напарниця?

―  Виходить, що так.

―  Мені казали, що у мене напарницею буде дівчина, але я не думав, що буде така красива і приваблива — перший комплімент, який я від нього почула був саме таким.

―  Дякую. А як вас звати?

―  Тимур, а вас?

―  Лілія.

―  Ім’я як назва квітки — підмітив Тимур — дуже красиве у вас ім’я.

―  Дякую — я посміхнулась і подивилась на годинник — нам вже час працювати.

• Четверта книга "Наречена" ―  Софія та Марк.

Я встала з ліжка, накинула на себе халат і пішла розбиратись з тим шумом. Я вийшла з квартири і зразу подзвонила у сусідні двері. Спочатку мені ніхто не відкрив двері і шагів за дверима не було чутно. Але потім я почула клік замку. Двері мені відкрив якийсь привабливий хлопець. Спершу я його роздивилась. А нічого такий, блондин з голубими очима. Очі вже веселі та блискучі. Схоже, що вже багато випив. А посмішка це просто щось з чимось. Посміхається на всі свої тридцять два зуби.

―  Доброї ночі — почала розмову я.

―  Доброї ночі, вам кого?

―  Я ваша сусідка з цієї квартири — я показала на двері своєї квартири — я розумію у вас якесь свято?

―  Так, новосілля.

―  Ви б не могли зробити музику тихіше, будь ласка. А то я намагаюсь заснути, але ваша музика мені заважає це зробити. А завтра рано на роботу.

―  Пробачте, звісно, зроблю музику тихіше.

―  Дякую — я посміхнулась. Хлопець закрив двері, а я пішла спати далі. Коли дійшла до ліжка то вже музику не було чутно. Хлопець стримав своє слово.

• П'ята книга "Щастя повинно бути поруч" ―  Іванка та Ілля. 

―  Ненавиджу таких як ти! Щоб до дівчини, навіть на метр не підходив!

―  А, то, що?

Я йому нічого не сказав. Відпустив його.

―  Іва, ми ще поговоримо з тобою!

Він пішов. А я підійшов до дівчини. Вона стояла, притискаючи до себе книгу з психології.

―  З вами все у порядку?

―  Так, — вона до мене повернулась і я впізнав її. Це Іванка — дякую, тобі — сказала вона і посміхнулась — як тебе хоч звати?

―  Мене звати Ілля — я не зводив від неї погляд.

―  Ілля, ти так дивишся на мене, ніби знаєш мене — вона заклала своє волосся за вухо.

―  Знаю — я посміхнувся.

―  Звідки, ти мене знаєш?

―  Я вчора бачив тебе двічі.

―  Коли? — вона подивилась на мене здивовано.

―  Перший раз, коли ти виступала на сцені... я вчусь у тому інституті.

―  А другий раз?

―  Другий раз у ресторані, я офіціантом був.

―  Почекай, так це ти на мене цілий вечір дивився?

―  Так — я посміхнувся і відвів від неї погляд.

А як познайомились ваші головні герої? 

Всім гарного вечора та мирного неба. Бережіть себе та рідних.