Соромʼязливо згадаю про книгу "Провалля". Пройшло багато часу, вирішив перечитати. Це найкращий момент для виправлення помилок)))

Уривок, якого немає в книзі.. що скажете? 

Діана розплющила очі та позіхнула. Одразу відчула глибоке дихання Макара, що лежав поруч. Хлопець не збирався прокидатись, тому навіть не відреагував на ранню пташку. Дівчина повільно втягнула прохолодне повітря та сіла, тихо розкриваючи спальний мішок. Взявши телефон, обережно вилізла з намету, зосереджено розглядаючи обличчя Макара.
Оминувши довгі ряди з наметами, вийшла на галявину, де її зустріли великі брили та полумʼя, що давно згасло. Діана всміхнулась та потерла сонні очі. Підставила обличчя ранковому прохолодному вітерцю та втягнула повітря повними грудьми.
- Ти спиш? - надрукувала повідомлення та сіла на камінь. Простягнула руки до багаття, але не відчула тепло. Насупилась, оглядаючи галявину в пошуках гілок. Не знайшовши нічого, позіхнула та поглянула на телефон.
- Спи, моя рідна душа, - надрукувала та тепло всміхнулась екрану, - а я вчора два рази згадувала тебе. Дивно, адже ми з тобою навіть ніколи не бачились, але я інколи відчуваю тебе занадто сильно. Макар мені в цьому дуже допомагає. Останнім часом він тільки дується та гарчить. Мені здається, що я вже не маю сил на ці відносини.
- Вже не сплю, - несподівано побачила відповідь та тихо ойкнула, - як тут спати?! Я не можу пропустити сповідь рідної душі. 
- Годі підлизуватись, - Діана тихо засміялась, друкуючи свою реакцію, - Я душу відкриваю, а ти жарти жартуєш.
- Ні в якому разі! - побачила повідомлення, - ти згадувала мене не злим тихим словом? Чи навпаки, гнівалась та хотіла сваритись? 
- Не знаю, - чесно відповіла, піднявши плечі, - вчора Арс несподівано запропонував прокрастись в будинок "Мрії", що провалився під землю. Ти нещодавно згадував за це.
- Так, згадував. І Арс має рацію! - побачила відповідь, - що було іншого разу, коли ти мене згадала? - одразу змінив тему. 
- Коли лізла на скелю, - зітхнула дівчина, відправивши текст, - напевно, я сильно хвилювалась, але я бачила темряву.
- Темряву? Ти лізла на скелю вночі? - прийшло повідомлення від співрозмовника, - чому темрява нагадала за мене?
- Я згадала твій вірш, мій таємничий незнайомець, - Діана заплющила на мить очі, згадуючи слова та свої відчуття вчорашнього дня:

Проміння зазирнуло до кімнати,
Мій сон пішов, а посмішка прийшла.
Нарешті я побачу сонце,
Нарешті темрява з життя пішла. 

***

Розплющив очі, серце затремтіло,
І сльози потекли - радів дарма.
Не бачу сонця, променів не бачу,
Це був лиш сон.. а за вікном пітьма.

- Це дивний вірш, - пояснила Діана, - наче ти дійсно бачиш лише світло телефону й нічого більше. Це ж просто моя фантазія?
- Так, не вигадуй, - разом з повідомленням прийшли смайлики, - Ді, ти просто дуже емоційна. Але це мені в тобі й подобається. Не переймайся.
- Ми дійсно колись побачимось? - несподівано запитала, прикусивши нижню губу, - це дивно, але я дуже цього бажаю. Ти дивний, але такий рідний.
- Обовʼязково побачимось, - прийшла відповідь, - але я не вирішив, чи скажу тобі про це. Чи потрібна тобі моя темрява? - останнім був смайлик, що сміючись, висунув язика.

Соромʼязливо згадаю про книгу "Провалля". Пройшло багато часу, вирішив перечитати. Це найкращий момент для виправлення помилок)))