Рецензія на твір Єви Ромік «Подаруй мені серце» в рамках марафону Тетяни Гищак

   Авторка зазначає, що це короткий любовний роман, тому, коли обирала щось для прочитання, дивилася на цей твір з обережністю. Я не фан любовних романів, якщо бути чесною. Але люблю кидати собі виклик. Цього разу, це стало для мене справжнісіньким емоційним подарунком. 

  Події розгораються на тлі війни. Здається, для кожного з героїв ця війна стала своєрідним зламом, після якого життя понеслося в іншому напрямку. І це особливо сильно болить і зачіпає, бо розумієш, що таких людей справді багато. Хтось втратив оселю, хтось – сім’ю, хтось просто загубився в безкінечному потоці горя, а хтось марнує дні в постійному чеканні вісточки, сподіваючись, що та буде доброю.

    Маленька дівчинка Аделіна втратила маму, головна героїня – Уляна, – сподівання на щасливу сім’ю. Але вони обидві напрочуд сильні особистості, які не втрачають здатність любити, мріяти і, попри все, сподіваються на щастя. Авторка дуже тонко показує, як у нашій реальності, зруйнованій війною, люди все одно знаходять місце для доброти і тепла. Це надихає.

   Єдина річ, яка здалася поверхневою – це образи другорядних персонажів. В моїй уяві вони були дещо розмиті і однотипні. Хоча, розумію, що це коротка новела, і формат диктує свої рамки. Але це зауваження продиктоване моїм великим бажанням продовжити цю історію і читати щеJ

   Мені сподобалося, що попри складну тематику, твір має світле завершення. Після прочитання залишилося враження, ніби хтось ніжно обійняв душу – сумно, але обнадійливо. Я вдячна Єві Ромік за цю історію. Вона дарує не лише емоції, а й надію, нагадує, що навіть в найтемніші часи знайдеться місце для людяності, любові і світла людського серця. Ну і куди ж без віри в добре диво від Святого Миколая.