«Він зцілював — і він же зруйнував…»

Вона йому довірилася.
Він торкнувся найболючішого — і натиснув ще сильніше.
Не чужий. Не ворог.
Той, хто був її всім.

 «Він розбив серце, яке зцілював.
Він забрав спогади, які сам мені подарував.
Він спустошив колодязь, який сам колись наповнив…»

Цей фрагмент — про біль, який не кричить.
Він тихий, але роздирає зсередини.
Бо коли зраджує хтось далекий — боляче.
А коли той, хто знав, де болить — нестерпно.

 «Він обрізав нитку, яку власноруч провів до мого серця…»

 Якщо тобі знайомий цей стан — перша глава «Шляху до трону» вже чекає тебе на Букнет.
Історія не про королівство. А про душу, яку зламали.
Та вона ще підніметься.