Якщо чесно — не заради слави. І не тому, що була якась грандіозна мрія стати автором. Усе набагато простіше й, можливо, навіть буденніше. Я просто захотіла довести собі, що можу. Можу не здатися, не відкласти, не зупинитися на півдорозі.
У мене в житті було багато початків. Речі, які починала з ентузіазмом, а потім губила десь у буденності. То часу не вистачило, то віри в себе, то просто настрій зник. І от одного разу я вирішила: треба хоча б раз довести справу до кінця. Обрати щось одне — і пройти весь шлях.
Так я й прийшла до письма. Не як до професії, не як до великої мети. А як до внутрішнього виклику. Хочу подолати дистанцію. Хочу завершити історію. Хочу побачити, на що я здатна, коли не здаюся.
Писати — це не завжди романтика. Це часто боротьба: з лінощами, з сумнівами, з власним «я не вмію». Але кожна сторінка, яку я пишу — це маленька перемога. Над страхом. Над відкладанням на потім. Над тим голосом у голові, що каже: «Нащо тобі це треба?».
І все ж я пишу. Бо хочу. Бо відчуваю, що це важливо — не для когось, а для себе. А якщо колись мої тексти торкнуться ще чиєгось серця — значить, усе було не дарма.
А тепер мені цікаво:
а що вас спонукало взятися за свою першу історію?
Що було вашим поштовхом?
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТак починається довгий шлях письменника)) Потреба бути почутим. Думаю, саме це штовхає писати. Самотність. Коли людина бачить лише стіни навколо себе. Тоді вона шукає де і з ким би вона могла нормально поговорити. А знаходить лише папір і ручку (ну або ноут і ворд).
Руслан Баркалов, Дуже точно сказано. Письмо — це ніби спосіб говорити, коли немає з ким. Іноді сторінка слухає краще, ніж люди.
Я не пам'ятаю, що спонукало мене розпочати першу історію, але це було в дитинстві і писала я її разом з подругою. Щось пов'язано з дітьми, пригодами, морем. Я досить яскраво пам'ятаю, що вони пливли на якийсь острів рятувати батьків)). Але той зошит давно вже десь загубився, а було б цікаво зараз перечитати).
І я прям розумію вас стосовно моменту, коли з ентузіазмом розпочинаєш щось робити, але поступово або інтерес згасає, або просто часу немає. А письменництво для мене стало довготривалим хобі, де я доводжу до кінця справу – тобто, закінчую історію.
Оксана Маркова, Це так по-справжньому. Шкода, що зошит не зберігся — перші історії завжди особливі. І дуже круто, що зараз у тебе виходить завершувати те, що починаєш. Це велика сила.
О, я теж пишу еротику)
Це сміливо)
Підписалась на вас і запрошую до себе)
Колись давно подруга моєї старшої сестри зацікавила писати сестру, сестра мене. Тільки вона кинула писати а я з її подругою ні!) (Вибачте, за тавтологію) ! Це було дуже давно, і в мене повно книг 7-річної давності, яким не доля бути на букнет, бо їх треба сісти і перекласти. А зараз у мене на це часу нема. Але прям перша книга, була написана, в самий цікавий момент!) Я пам'ятаю як зараз, ми того дня змія в місті запускали!) І тоді з'явилася ідея писати книгу: "Навздогін Вітру - Підкорювачі Небес" . Ось з такої дурнуватої дитячої речі з'явилося моє перше фентезі!)
Nata Vexley, Так, дякую!)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати