Варто було побачити в Кірі людину, як емоції Мальборо вийшли з-під контролю: – Чого ти не порадив Кірі таке саме морозиво?

– Вона сказала, що любить пломбір. І ще не наїлася ним.

– Я в клініці відкрила очі й вирішила – зараз вийду і по дорозі додому куплю стаканчик вершкового.  А насправді ще два місяці там пробула після реанімації. Й не купила. 

Як в це вмістилося, що вона за цей час дізналася, що осиротіла, залишилася без житла й без копійки, а тепер от вперше відтоді ласує омріяним пломбіром? Отак мрії й здійснюються.

– Це не через мене. Я тут ні до чого. – сказав собі, й різко відвернувся до вітрини. Не бачив, що там, бо в очах потемніло. Ще не вистачало розплакатись.

Та що це зі мною? Я змалечку не плачу, як би боляче й гірко не було. Хлопчики ж не дівчатка, не рюмсають. 

Буває так, що боляче не за себе. Це називається совість? Може. Але є й інше слово, для того, що відчуваєш когось, як себе. https://booknet.ua/reader/tretya-dvchina-kovboya-malboro-b437435?c=4770271