Провожу експеримент. Надихнулася челенджем Анни Лященко — перенести своїх героїв в інші умови, інший світ. І раптом мої математики змінили позиції — тепер вони лікарі. І більше не брати, а закляті конкуренти.

Тиха, мирна та меланхолійна історична книга «Ю-критерій Манна-Уїтні» змінила орієнтири й перетворилась на бурхливий та пристрасний броманс з танцями на сарказмі й непристойних жестах під назвою «Проєкт професора».
 

Приємного читання.

— Коли мені казали обрати одного з вас — я не розумів, чому не можу взяти обох. Ви талановиті хірурги, добре працюєте окремо, і пацієнти вами задоволені. Також ваші наукові роботи написані непогано — я можу засвідчити їх без правок, мрія будь-якого педагога. Але, — він приклав пальці до пульсуючої скроні, — разом ви просто нестерпні. Це хаос, це безлад, це крики та бійки в лікарні. — Він підвів на них очі й подивився прямо. — Я незадоволений вами, ординатори третього курсу.

Дональд зовсім зів’яв і похилився, низько опустивши голову, пальцем підтримуючи окуляри в роговій оправі, щоб ті не зісковзнули з носа.

Генрі теж виглядав засмученим.

— І я ухвалив рішення.

Дональд і Генрі здригнулися й, насупившись, подивилися на професора.

— Вам потрібно організувати спільний проект, щоб навчитися терпіти один одного.

Вони видихнули. Найстрашнішим було втратити місце поряд із професором. Все інше — вони могли пережити.

— Щоб ви не побилися передчасно — я вибрав для вас тему. — Він обернувся на стільці й узяв із шафки, що стояла праворуч, дві тонкі червоні папки з кількома аркушами паперу. — Перегляньте на дозвіллі.

— Чи є обмеження за часом? — Узявши папку, що лежала ближче до нього, запитав Дональд.

— Пару тижнів. — Він махнув рукою. — Не поспішайте. — У нього смикнулася верхня губа. — І припиніть битися.

Вийшовши й тихо зачинивши за собою двері, вони, як зазвичай, збиралися розійтися у різні боки.

— Гей! — Покликав Генрі. — Вип’ємо вечором?

— Я чергую. — Прохрипів Дональд.

— Зайду до ординаторської! — У спину йому крикнув Генрі.

— Не обтяжуй себе.

— Треба зробити проект!

Дональд, який поспіхом віддалявся, раптом зупинився й, не обертаючись, підняв угору праву руку, показуючи середній палець:

— Без тебе впораюся.

— Шмаркач! — Проричав Генрі. Як же йому хотілося кинутися й переламати кожен шийний хребець чортового Уїтні, розірвати йому горло та випити його кров до останньої краплі. — Шмаркач… — Прошипів він, не наважуючись наздогнати та почати чергову бійку.

Оновлення "Проєкт професора" по парним числам о 18:00.

 

Ваша улюблена авторка, 
Olha Alder ♡