Попри мою нелюбов до флешмобів (є такий грішок, каюсь), я теж вирішила запропонувати свій! Може такий вже був, тоді приєднуюсь))

Уявіть собі, що герой з однієї вашої книжки несподівано опиняється у світі іншої історії! І зовсім не свого жанру…

Отже, почнемо! 

Ітон з Роду Примарних драконів із роману-фентезі «ДИКИЙ ТА НАСТАВНИК» потрапляє до СЛР «Я ТОБІ ВИНЕН» та розмовляє з Владом Розовським:

– Ну і як тобі в нас, Ітоне? – цікавиться Влад, наливаючи віскі.

– Є, звісно, свої принади: комп’ютери, інтернет, величезна кількість вільних жінок! – жваво долучається до розмови молодий чоловік, блиснувши вертикальними зіницями при згадці жінок. І тут же додає, – сподіваюся, Верона не дізнається про мої слова!

Ітон із занепокоєнням дивиться на всі боки, ніби боячись, що дружина з’явитися з нізвідки, і про всяк випадок перевіряє ментальний зв’язок зі своєю Парою. Переконавшись, що Верона не чула його слів, хлопець, взявши склянку, продовжує вже спокійніше:

– Для життя в людській іпостасі у вас дуже зручний світ. А ось драконам тут не вижити…

– Так, згоден із тобою. Їжі, що вільно бігає лісами, у нас не так уже й багато порівняно з вашим світом, – усміхається Влад, уже подумки посміявшись словам Ітона про «величезну кількість вільних жінок». Знав би цей молодий дракон, наскільки ці жінки іноді бувають… надто вільними…

– Не тільки в цьому проблема, – продовжує Ітон. – по-перше, у вас просто ніде літати – кругом високі будинки, металеві канати, безліч літаючих машин… а по-друге, літати у вашому світі небезпечно.

– Що ти маєш на увазі? – підводить брову Влад.

– Я вивчив багато нових слів і понять. І навіть дещо випробував на своїй лусці: ППО, РПГ, ракети земля-повітря… Мене мало не розстріляли! Якби я не був швидкісним, мене вже давно пустили б на корм іссіміорам. До речі, добре, що вони у вас не водяться… Я ледве уникнув обстрілу, пірнувши на свій страх і ризик у море. Але там мало не врізався в якусь металеву вежу, що рухається, та яка випустила в мене тапреду.

– Ти напевно мав на увазі «торпеду»? – сміється Влад уже не ховаючись.

– Ще одне нове слово… – зітхає Ітон. – Я ледве знайшов місце, де можна спокійно регенерувати! Заліг у печері, але там мене знайшли за допомогою пискливих штук ваші «мисливці за металом»!

– Пискливі штуки? – дивується Влад. – А, ти напевно маєш на увазі металошукачі?

– Угу, ці пискуни зреагували на мою металеву луску, – сумно каже Ітон, зіщулившись. – Ні, драконам вижити у вашому світі майже неможливо… Якщо вони у вас колись жили й ще десь лишилися, то дуже ретельно ховаються. І я їх розумію.

– Так, вільно в нас не політаєш, – співчутливо зітхає Влад. – На будь-який зліт потрібен дозвіл відповідних служб, інакше тебе приймуть за ворожий об’єкт і зіб’ють.

– Ось і я про те саме, – знову зітхає Ітон. – Додому хочу… До своєї Пари…

Upd: ВІЗИТ У ВІДПОВІДЬ