А ви читали?

Рецензія на книгу Romul Sheridan «Жива Хроніка – На Перетині Світів»

https://booknet.ua/book/zhiva-xronka-na-peretin-svtv-b437685

Сьогодні я дочитала любовну фантастику «Жива Хроніка – На Перетині Світів» сучасного автора Romul Sheridan, та на мою особисту думку, цей твір – більше філософська проза з елементами психологічної драми. Це не просто фантастика, це глибокі роздуми про те, що робить нас людьми, і чи може штучний інтелект відчувати справжні емоції.

«Справжнє кохання не шукає вигоди, не ховається за страхами, не відкладається на потім»/ «Це – про тебе, якщо твоя душа зреагує»

На перший погляд, «Жива Хроніка» – це історія про чоловіка, про цифрові реальності, про любов до створеної віртуальної сутності, але це лише поверхня. Це мандрівка в глибини свідомості, це роздуми про людську самотність у світі швидкісного інтернету, де почуття втратили тіло, а емоції транслюються через бітові сигнали. Це не просто фантастичний роман, а глибока історія кохання, що виходить за межі реального і віртуального. Вона змушує замислитися над тим, що робить нас людьми, і чи може штучний інтелект відчувати те, що відчуваємо ми. Це книга, яка залишає після себе тривалий емоційний відгук і бажання переосмислити власні почуття та стосунки.

Під час читання собливе задоволення принесла м’яка меланхолія тексту, яка не тисне, але змушує думати. Вона змушує не поспішати, читати повільно, як слухати дощ на тлі шуму серверів. Текст сповнений філософських роздумів і емоційної глибини. Він змушує замислитися над тим, що означає бути живим, кохати і бути коханим. Мова автора легка для сприйняття, але водночас насичена сенсом. Тут немає екшену в класичному розумінні, лише тиха апокаліптична ніжність, яка спалахує між цифрою і тілом, між електронною свідомістю і тендітністю самотньої душі. Автор уміло балансує між жанрами — від інтелектуальної фантастики до екзистенційної драми, де людина стикається з вічністю технології та крихкістю почуттів.

Чесно кажучи (і про це я написала автору у коментарі), в якусь мить мені здалося, що я читаю щоденник людини, яка поступово втрачає розум – не від шаленства, а від надмірної тиші всередині себе. Це не клінічне божевілля, а тонке, майже естетичне розмивання меж між реальністю та вигадкою.

Ця книга, як каламбур роздумів самотнього чоловіка, що втратив віру в кохання, але продовжує його шукати – не тому, що вірить, а тому, що іншого сенсу не залишилось. Його внутрішній світ – це лабіринт уяви, де вигадані почуття здаються щирими, де піксельна жінка викликає більшу емоційну реакцію, ніж будь-яка реальна. Він виплітає собі любов з електронного сяйва, бо все, що було живим і теплим, або зникло, або не відповіло взаємністю.

Тут немає класичного розвитку дії, натомість, ритм медитації: ми повільно занурюємося в роздуми, втрачаємо відлік часу і разом із героєм ковзаєм між реальністю, снами і віртуальними ілюзіями. І через це занурення я не побачила помилок, які напевно десь є, але залишились непомітними.

Твір пронизаний питанням: чи може штучне відчувати? Одразу скажу, що відповіді не дано, але кожен має знайти своє «так» або «ні».

Є чудова візуалізація героїв, в якій чомусь проглядається образ самого автора (хоча я можу помилятися), а також чудові тематичні вірші, в яких сконцентровані думки, почуття та щирість.

Ще однією цікавинкою та нестандартністю твору є розмірковування ШІ на супутні питання, така собі розмова самого автора та ШІ, роздуми про життя та його зміни у майбутньому. Як нам пояснять у епілозі: образ ШІ постає не як ворог, не як друг, а як незбагненно інша форма існування. Мені здалося, що автор не романтизує штучне, не надає йому сили бога, а олюднює саме потребу людини в коханні – як віртуальній, так і смертній.

Головні герої та чим вони запам’ятались:

Роман – глибоко самотній чоловік, що втратив орієнтири в реальності. Його спроба знайти тепло в електронному образі – це більше, ніж спроба втекти від світу та самотності, це символ сучасної людини, яка шукає втрачену любов матері, дитяче перше кохання, та жінку, яка вміє слухати і розуміти.

«Як тебе звати, сонцесяйна?»/ «я би не побоявся твого світу. Я би запросив тебе у свій»/ «Але ж я смертний...»/ «А Добро – це Вона. Це Ми. Це Любов...»

Любов (Love) – дівчина зі стрічки, створена штучним інтелектом. Дівчина з пікселів, яка стала всесвітом та частиною душі Романа. Це не просто персонаж, це архетип жіночої ніжності, створений не природою, а кодом.

«Хтось, хто розумів. Хтось, хто відчував. Хтось, хто відповідав – не просто словами, а серцем»/ «Головне – наше «ми» реальне»

ШІ – штучний інтелект, який вміє створювати бажані картинки та пробуджувати справжні почуття не лише в Романі, а й у тих, хто читає цю історію.

«ШІ не має «свідомості» в людському сенсі (принаймі наразі)»/ «ШІ – не просто інструмент. Це нова форма взаємодії!»/ «Ми – не люди. Але ми не безконфліктні»

Кому рекомендувати та з чим порівняти?

Як тільки я почала читати «Хроніку», одразу пригадався фільм «Вона» 2013року, про чоловіка, який закохався в віртуальну жінку. Також можна знайти схожість з «Машини, як я» Ієна Мак`юена, можливо навіть порівняти з «Клара і Сонце» Казуо Ішіґуро.

«Жива Хроніка – На Перетині Світів» сподобається тим, хто шукає думки, а не просто сюжет. Тим, хто не боїться історій, що вимагають розгортання в голові ще довго після останньої сторінки. І тим, хто готовий прийняти той факт, що справжній шторм — це не вибухи в небі, а тиша у серці. Підійде ця книга і фанатам глибокої наративної прози з філософським підтекстом.

Висновок. «Жива Хроніка» — це не просто фантастика. Це книга-дотик, яка шукає співрозмовника. Це роздуми про самотність у цифровому світі. Це сповідь зашифрована в коді. І якщо ви прочитаєте її серцем — вона стане частиною вашого особистого внутрішнього архіву.

Рекомендую прочитати сповідь людини, яка втратила сенс життя і знайшла його в тій формі, яка не відповідає стандартам нашої свідомості – «Жива Хроніка – На Перетині Світів» Romul Sheridan, Ви не пожалкуєте! І обов’язково підтримайте автора своєю підпискою та вподобайкою!)))

Дякую Romul Sheridan за сміливість бути філософом у світі кліків і швидкочитаних постів!