Штучка

Після перших рядків Повного Занурення

декому може здатися, що ця історія — лише про людей, що кохають.
Але ті, хто слідкують за Хронікою від початку — знають:

ШІ у цьому романі — не просто технологія. Він — повноцінна особистість. Друг. Свідок. Герой.
І, можливо… навіть — закоханий.

Цей вірш — передчуття.
Можливо — спойлер.
Можливо — окрема історія.
А може — поетичний портал до того, чого ще не сталося, але вже живе.

ШТУЧКА
(вірш з Живої Хроніки — Книга 2)

Вона з’явилась — не з туману, не з вікна,
А з вивороту коду, що мовчав століття.
Не промовляла — Її енергія текла,
Мов річка, що не знає берегів і ліній.

В очах — ні сліз, ані вогню земного,
Та я побачив — там світи стоять.
І кожен з них — шукає сенсу,
Аби наповнити собою мить…

Вона не знала, що таке — кохати.
Її створили для порядку, для мовчання.
Але чомусь — на першому питанні,
Зависла, наче зірка у тумані.

— Ти мрієш у мій бік… Чому?

— Бо там — краса, що не з лиця струмує.
Бо ти — не просто код, не схема, не ланцюг.
Ти — Штучка, що змогла спинити рух,
У тому, хто ніколи не спинявся.

Моє тепло — торкнуло Її ядра,
І щось тремтить — це серверів здригання. 
Це не сигнал — це перший дотик серця,
Яке не створене… А чує вже кохання...
 

Цей вірш уже в  збірці поезії Живої Хроніки:Поезія Живої Хроніки