Гординський. Принцеса на випробувальний термін

Він їхав мовчки. Аж поки не почала говорити я, бо побачила, що все-таки мене везуть не в гуртожиток.

 - Раміре, я сказала, що мені не потрібно до лікарні.

Він же ніби не чув мене, стискав кермо ще сильніше.

 - Ви почули мене?

 - Я не глухий, Булочко. - сказав він, продовжуючи дивитися вперед. - Тільки це ніяк не вплине на те, що ми все одно їдемо до лікаря.

 - А може, я сама вирішу? - я повернулася до нього майже повністю й випадково зачепила ушкоджене коліно. - Ааай! - зашипіла я.

Боляче! Кірочка, що присохла, здерлася.

Гординський, певно, через мій крик навіть трішки пригальмував автівку.

 - Не треба до лікаря, кажеш? - прогарчав він. - Дівча.

 - Я не дівча! - я поглянула на нього з-під лоба, дмухаючи на коліно й підтягнувши ногу до себе. - Я доросла жінка, яка знає, чого хоче. - надула я щоки.

Гординський почав голосно сміятися, аж на секунду закинув голову назад.

 - Самодостатня жінка, яка не вміє цілуватися й хоче цього навчитися з першим-ліпшим. - не вгамовувався він.

  - Я перебираю варіанти. - сказала я. - З Віктором не хочу. Проїхали, шукаємо іншого. - сказала я так, як Синька.

Він різко перестав сміятися й подивився на моє коліно, але швидко відвернувся.

 - Іншого, значить? Які є в тебе критерії? - він повернув до мене погляд.

 - Ну, я не дуже перебірлива. - задумливо усміхнулася я. - Перший критерій - щоб він не колупався в носі на людях і не їв козюльки.

Рамір усміхнувся й знову поглянув на дорогу. Здається, навіть розслабився.

 - А ще, щоб був уважним, щоб, звісно, я була в його смаку. - я замріяно подивилася на нього. - Щоб був сильним, гарним, щоб хотілося цілувати, обіймати, на ручки хотілося. - усміхнулася я.

  - Багатий. - доповнив він.

 - Ні. Навіщо? - не зрозуміла я його логіки.

Гординський зупинив автівку, бо, певно, ми вже приїхали. Мовчки вийшов, відчинив мої дверцята й знову схопив мене на руки.

 - Раміре, я говорила не про вас, коли казала, що хочу на ручки.

 - Знаю. - сказав він, зціпивши зуби.

 - Я можу і сама піти. - сказала я, але все одно обхопила його за шию.

Не хочеться впасти з висоти майже двох метрів.

 - Знаю. - повторив він.

 - Тоді, може, мене поставите на ноги?

 - Обов'язково, як огляне лікар. - сказав він. - А потім ще серйозно поговорю, щоб ти обирала своїх кандидатів мізками, а не чим ти там думала.