Трохи скла вам

Привіт вам, любі читачі. Сьогодні я до вас із склом. Тому запрошую вас, запрошую. Поплакати, увігнати себе в депресію зі світлим майбутнім в кінці, знайти справедливості для жертв та знищити всіх кривдників. 

Закохана

Удар. Удар. Удар. Чиїсь руки прогинали мою грудну клітку, викликаючи дивне бажання розплющити очі. Але сил для цього не було. Я віддала все, що мала тому, хто не вмів віддавати нічого натомість. Такі були всі люди — вони брали, доки могли. Вони тримали та не давали спокійно піти за межу, раз у раз ловлячи над самою прірвою. Майкл нічим не відрізнявся від інших — він не розумів, що кожен мав право померти так, як хотів. 

Помста для Роуз

Гарячі губи торкнулися моїх, і світ, здається, зупинився. Сильна рука ковзнула мені за талію, притискаючи ще ближче до себе, поки друга підняла моє обличчя ще вище, поглиблюючи поцілунок. По тілу розлилася хвиля тепла, змушуючи забути про повітря аж поки його не стало зовсім мало. 

“Катастрофа” — пронеслося в моїх думках, доки я судомно хапала повітря, намагаючись навчитися заново дихати. Мої руки все ще були опущеними вниз, поки ми дивилися  один на одного. Поки десь за нашими спинами гучно закрилися двері, відрізаючи від усього світу. Поки я старалася розібрати по губах Вільяма те, що він шепотів мені в обличчя. 

— Достатньо правдоподібно, щоб ти сама повірила мені…? 

На пухких губах на мить з’явилася божевільна посмішка і я мало не задихнулася знову. Якщо у цьому світі був ідеальний злочинець, то Вільям був ним. Так вишукано зруйнувати мене за якихось дві хвилини міг лише він. І найстрашніше те, що я не просто повірила йому. Я захотіла, щоб це було правдою. Захотіла, щоб він став на мою сторону. Захотіла довіритись йому. Захотіла…його.

Спи під моїми губами 

Щось нестерпно стиснулось в грудях, виводячи в думках продовження її рядків. Я ніколи не писав їх сам, але цього ранку всередині мене поселилося те ж саме божевілля, що жило в Кайлі. Воно роз’їдало мій мозок болем, вимагало озвучити слова чи хоча б записати їх на папері. Тому я дотягнувся до чорного маркера на підлозі, та написав на передпліччі кінцівку:

На годиннику ранок згорає, обіймаються ду́мки з думками. 

Я не знаю, хто ти́ і на скільки, просто спи під моїми губами...»