Уривок з книги “Я (не) забуду це літо” + візуалізація

— Боже, тільки не це… — прошепотіла я, відчуваючи наближення панічної атаки. Мій організм бувало реагував таким чином на стрес чи надмірну втому, а тут вийшло ціле комбо.

Серце почало битися значно швидше, руки тремтіти, а спина покривалася холодним потом. Звук щипців, які вилетіли з рук і дзвінко вдарилися об підлогу, трішки привів до тями, але не надовго. Мені критично бракувало повітря, і незрозумілий страх сковував грудну клітку.

— Це зараз пройде, це ненадовго, зі мною все добре, просто дихай… просто дихай… — я шепотіла сама до себе, намагаючись згадати якісь дихальні вправи, але думки лише хаотично плутались. Звук власного голосного й уривчастого дихання оглушував, чи це вже шум у вухах — я не розрізняла.

— Дихай зі мною, — голос Макса пролунав зовсім поруч, а згодом і він з'явився у полі зору, присівши переді мною, щоб його очі були на рівні з моїми. — Давай, повільно вдихай, рахуючи до чотирьох, і лише потім так само повільно видихай. Назви мені столицю Франції. Ти мене чуєш? — Ліно, яка столиця Франції?

Звісно ж, герої вийшли не ті, що на обкладинці й не ті, які я візуалізувала раніше, але ШІ на те й ШІ, щоб робити не те, що йому скажеш=)

P.S Ліна повинна була бути у білому лікарському халаті=)