Є сцени, де слова зайві. Погляди важчі за фрази, а дотики залишають по собі більшу правду, ніж будь-які зізнання. Саме така мить — коли Лія стоїть перед Обсидіаном, а він, сидячи на троні з хижою розслабленістю, мовчки зчитує її зсередини, торкаючись не тіла, а сутності.

Що ж він хоче? І що хоче вона?

На перший погляд — владу. Контроль. Обсидіан завжди був тим, хто не просить, а бере. Його бажання не мають форми чи обіцянок — лише голу потребу проникнути у саме серце того, хто стоїть перед ним. Але Лія — не просто смертна. Вона — тріщина в його вічності, той, хто не боїться зустріти темряву віч-на-віч. Для нього вона — виклик. І спокуса. І, можливо, останній шанс на щось справжнє.

Та про це він не скаже.

Розмова, яка відбудеться між ними, не буде схожою на попередні. У ній буде менше угод — більше правди. І ця правда може зламати все. Або навпаки — зшити уламки, яких він давно не наважувався торкнутися.

Тільки одне питання лишається відкритим:чи стрибне вона з ним у ту прірву — свідомо?

Хочеш дізнатись, що скаже Обсидіан — і що обере Лія?

Підписуйся, додавай книгу « Не відчиняй »до бібліотеки, коментуй, пиши свої теорії. Дійдемо до межі й фіналу разом із Лією — крок за кроком у морок.