Новий розділ книги "Я (не) забуду це літо" вже на сайті, а ось його невеличкий уривок)

— Я вас відвезу! — голос Макса пролунав десь зовсім поруч. Навіть не помітила, як він підійшов ззаду і майже впритул.

— Тобі не обов'язково з нами йти. І тим паче — везти машиною. Це недалеко! — сьогодні я була задоволена своєю спокійною реакцією на цього самовпевненого ідіо… хлопця.

Максим підійшов ще ближче, так що я знову відчула запах його парфуму та сигарет, і, нахилившись впритул до мого обличчя, ще раз, повільно, повторив сказану фразу. 

Повисла незручна пауза, всі мовчали, а у нас із Максом відбувалася якась дуель поглядів. Він прищурився і дивився на мене, навіть не моргаючи.

В нього такі темні очі… — чомусь мимоволі відмітила про себе.

Тим часом вони почали неспішно блукати по моєму обличчю й зупинилися на губах. Що ж… Вирішивши, що не хочу його зайвий раз провокувати чи, тим паче, сперечатися, я зробила максимально байдужий вираз обличчя, відвернулася й промовила:

— Вези!