Вітаю, любі читачі, автори та тих хто просто заблукав. Хочу представити вам свою стару новинку. Книгу про любов між чужими й рідними людьми яка породила нове життя. Книга яка не писалась після 24 лютого 2022 року знову буде писатися й буде завершеною. Історія про Дашу, Руслана й їхню дочку Мікаелу. Зустрічайте:

Дві смужки від зведеного брата

В тексті є: зустріч через час, зведені брат і сестра, спільна дитина

Жанр: Сучасний любовний роман , Гумор

Анотація:

— Це моя дочка? — Руслан уже випалює в мені дірку, а я не знаю, що відповісти. Ну не можу я зізнатися братові, що все ж таки залетіла тоді, після першої ночі...

Не можу...

— Ні! — шиплю йому в губи, а по-справжньому млію від його дотиків.

Мій, коханий, бажаний і довгоочікуваний, ось тільки не рідний. Зведений й в додаток шкідник. Моя крихітка вся в нього пішла. І зовнішністю й характером. А коли б не дурна подруга, Рус так і не дізнався б, що дочка його. Так би й думав, що я нагуляла її, під час роботи у Парижі.

Фрагмент з книги:

— Привіт, тату. — сказала, а сама дивилася на свою красуню, яку теж встигла роздягнути.

— А хто це? — моїх друзів батько чудово знав, саме через це, навіть не дивлячись я зрозуміла про кого він.

— Моя дочка. — скорчила пику малечі й та засміялася і заплескала в долоні в мене на руках.

— У сенсі дочка? — не повірив він і висунув припущення. — Ти вдочерила дівчинку?

— Ні, тату. Я народила її. — чомусь саме в цей момент страх мене відпустив. Не знаю, може це пофігізм запізно прокинувся в мені, а може бажання матері захистити свою дитину.

— У якому сенсі, народила? Дар'я, це однорічна дитина! — підвівся батько та відставивши ноутбук убік почав насуватися на мене. А я стояла, як укопана, знала, якщо відійду хоч на крок, то програю цю битву.

— У прямому, тату. Я народила п'ятнадцять місяців тому!

Гарного вам мандрувань книжковими світами.

Ваша, Анітвела Кі