Не існує точного формулювання цієї думки Гемінґвея, але суть була саме така: складнощі з усним мовленням зазвичай означають труднощі й у письмі.  

Здавалося б, це не мало стосуватися інтровертів. Та і екстрквертів, у лівій півкулі мозку навіть два окремі центри відповідають за ці функції. Та все одно, багато кому, кому важко висловлюватися вголос, значно легше писати.

Коли ми проходили курс рекламних текстів, нам дали завдання: надиктовувати свої тексти вголос — не у форматі аудіо, а щоб вони одразу прописувалися словами.  

Це був один із найважчих досвідів письма в моєму житті.

Але коли я почала практикувати цей метод, мої письмові тексти дійсно почали змінюватися. Чи то створюються нові нейронні зв’язки, чи то борозни мозку стають глибшими — не знаю. Але зміни відчутні.

Не можу повністю погодитися з Гемінґвеєм. Мені завжди було легше писати, ніж говорити. Але коли я почала працювати з оральною комунікацією, вести купу робочих дзвінків — щось у письмі зрушилось.  

Я почала бачити текст не окремими реченнями, а абзацами. І самі речення стали довшими.  

Такий от цікавий ефект.