Є книги, які спочатку мають сюжет, героїв і фінал.
А є ті, які починаються з відчуття…
З думки, що прийшла серед ночі. Зі спогаду, який довго жив усередині. Зі слів, які раптом стають такими важливими, що їх неодмінно хочеться записати.
Саме так починається моя нова книга — «Обіймаючи себе за плечі».
Я поки не знаю, скільки в ній буде сторінок. Де вона почнеться насправді й де закінчиться. Може, це буде десять записів. А може, сто. А може, одного дня я напишу лише одну сторінку — і саме вона скаже все, що потрібно.
Бо це не історія однієї героїні. Тут не буде вигаданих імен і єдиного сюжету.
Це буде щось на кшталт дівочого щоденника. Тільки вже для дорослих дівчаток.
Для тих, хто колись губив себе, намагався зібрати докупи, вчився починати спочатку. Для тих, хто завжди тримався, навіть коли дуже хотілося, щоб хтось просто обійняв і сказав: «Тобі не потрібно бути сильною щохвилини».
Це будуть короткі нотатки, думки, спогади, маленькі прозріння. Їх можна буде читати по одній, маленькими ковточками. Повертатися до них. Не погоджуватися. Підкреслювати улюблене. Залишати на полях власні слова.
Мені хочеться, щоб у цій книзі кожна могла впізнати себе. Не обов'язково всю. Можливо, лише в одному реченні. В одній думці. В одному тихому «я теж…».
Я не обіцяю, що ця книга дасть відповіді на всі запитання.
Але мені хотілося б, щоб вона стала маленьким світлом для тих, кому зараз трохи темно. Місцем, де можна перепочити, прислухатися до себе й, можливо, згадати, що ти в себе є.
Я починаю ділитися цими записами вже зараз. Не чекаючи завершення. Бо, мабуть, і ця книга, як справжній щоденник, має право писатися так, як живеться.
А починається все з простого запитання:
А що, як одного дня перестати шукати обіймів навколо й навчитися обіймати себе саму?
Можливо, ми з вами трохи побудемо в цій тиші разом.
Ваша Марта Терен