Вітаю, любі читачі і гості сторіночки)

Історію Киці та Химери, йде до фіналу, зараз працюю саме над ним, а поки принесла трішки візуалу до новинки) 

***

Обурення спалахує, і я різко розвертаюся, щоб озвучити свої претензії. Але замість порожнечі чи очікуваного простору… впечатуюся просто в сталь його грудей, злякано, судомно вдихаю. 

Артур Бох знову близько. Небезпечно близько. Його погляд все ще розважливий і магнетичний, але в очах тліє щось невловиме, глибоке, майже хиже. Як він підійшов так тихо? Як я не помітила?

Його тепле дихання знову торкається моєї шкіри, викликаючи мурашки по всьому тілу. Я відчуваю, як його пальці ледве помітно рухаються біля мого ліктя, ніби він стримує себе від дотику.

– Нікого не знайшла, Берто? – його голос низький, оксамитовий, небезпечний.

Мені треба відповісти. Треба сказати щось різке, показати, що я не злякалася. Але слова застрягають у горлі. Усе, що я можу – це дивитися в його очі.

Артур не відпускає мене. Його руки пускаються мені на плечі, ніби стримуючи мене в цих напівобіймах. І раптом, тихо, майже ніжно він вимовляє:

– Венеро.

Я здригаюся. Але не від страху – від несподіванки.

В масивній шафі в кутку щось тихо шурхотить, і через мить її дверцята прочиняються. Із тіні виходить… величезна руда кішка. Її густе хутро переливається в світлі настільної лампи, а смарагдово-зелені очі уважно вивчають нас.

Вона робить кілька кроків, потім ще, розглядаючи мене й Артура з явною зацікавленістю. Зупиняється на мить, принюхується, а потім підходить ближче, її хвіст плавно колихається в повітрі.

Я мимоволі затримую подих. Артур дивиться на мене з тією ж загадковою усмішкою, що й раніше, але тепер у ній з’являється щось ще – грайливе, іронічне…

– Кішка! – тихо вимовляю, не приховуючи здивування. – Це кішка!

Читати книгу можна тут )

***

А ще сьогодні в мене знижка на завершену книгу

 "Тато за викликом"

Не можеш справитись з двома п'ятилітніми шибениками? Допоможе татко за викликом! В будинку пожежа чи потоп? Телефонуй татку за викликом! Закохалась до нестями і боїшся зізнатись, що вдаєш з себе іншу людину? Ось тут доведеться шукати допомоги в інших )

***

Марі, допомагаючи сестрі, опиняється в ролі нянечки двох милих, але дуже капосних близнят. А симпатичний "чоловік на годину" Влад, що приїздить на допомогу, настільки зачаровує і Марі, і близнюків, що їй доведеться створити проблеми вже самій та викликати його знову, для переконливості, вдаючи багату власницю цього будинку. Однак, правда завжди проявляється. Та й харизматичний "татко за викликом" не такий простий, як здається...

До знижечки. 

Приємних вражень! 

***

І нагадую про свої соцмережі. Там бувають анонси і розіграші) А ще, в тг-каналі, візуали, які трішки не відповідають політиці блогу. Щоб підписатись на сторіночку – натискайте картинку соцмережі.