Нарешті карамельно-солодкі стосунки Тимура та Лиски дали тріщину! Дівчина дізналася його таємницю і влаштує йому армагедон. Не вірите? То ось вам шматочок завтрашньої глави:

— Алісо, що трапилося? — схвильовано, але без обурення запитав він. Ні наближався, ні намагався щось іще зробити, просто сидів на відстані кількох метрів, так ніби стерігся якогось скаженого розлюченого звіра.

І в нього ще совісті вистачає питати?!

Хоча — про що це я? Якої совісті? Якщо вистачало совісті брехати та маніпулювати, ще й брата свого сюди приплітати — тепер я вже точно знаю, як його звати! — то й зараз нічого не завадить продовжувати водити мене за носа.

— Ти! — викрикнула я, не в змозі видати хоч щось більш зв’язне. — Та ти!!! — задихалася від гніву. — Ти ж знав, яке у мене ставлення до босів та всього з ними пов’язаного! — зрештою змогла випалити хоч щось. А потім, чітко наголошуючи кожне слово, продовжувала: — Якого! Хріна! Ти! Мовчав!?

По тому, як помінялося обличчя Тимура, як на ньому спочатку промайнув страх, а потім розпач, було ясно, що він тепер чудово зрозумів, що саме трапилося! На що тільки сподівався, коли не говорив мені?

Залітайте дізнатися, як простий айтівець Тимур виявився пов’язаним з босами ;-)

А ще маю чим повихвалятися!))) І друге моє оповідання з конкурсу «Слобожанські оповідки», на основі якого, та ще одного, вже зовсім скоро вийде збірочка, про яку я писала туть, отримало своє озвучування