Всім привіт) Мені сподобалася ця ідея - ділитися уривками з книг. Отже, уривок з АнтиЯ:
Ліа різко схопила лівою рукою рукоятку ножа, який Рід намагався приставити до її шиї.
- Ого, - мовив Мартінез, - непогано.
- Що тобі треба, Рід? – уточнила дівчина, продовжуючи стискати зброю.
- Як би тобі сказати, - хлопець перестрибнув через спинку дивану та сів поруч, - стало цікаво, що ти робила у моїй кімнаті?
- З чого ти це взяв?
- Запах, - Рід накрутив собі на палець прядку волосся дівчина, змусивши ту смикнутись, - твій.
- Перевіряла, чи ти вдома, - Ліа зсунулась на міліметр убік.
- А може ти шукала на мене компромат? – запитав хлопець, вдихаючи запах волосся Лєксфор.
- Рід, я ж знаю, що ти все зберігаєш у голові.
- Й то правда. Знаєш, кого я бачив у Сансайті?
- Когось з управління, хто намагався дізнатись, чи не бачили мене там часом? – скептично припустила Ліа. Санасайт деколи був її улюбленим баром. Рід кивнув, - якось навіть занадто трівіально для моєї сестрички.
Запрошую ділитися уривками з власних книг ☺️
21 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВирішила теж доєднатися :)
Мій уривок з "Тінь, що стане світанком"
Їхні погляди зустрілися — і в цю мить Арана відчула, що за спокоєм і ввічливістю Ареса ховається щось більше. Щось, що могло змінити все її життя.
— Я прийшов запросити тебе на сніданок, — спокійно промовив Арес, спершись плечем об дверну раму.
Арана зиркнула на нього з-під лоба, її тіло напружилося.
— А що буде, якщо я відмовлюся? — кинула вона із викликом, намагаючись звучати впевнено, хоча в глибині душі відчувала тривогу.
Арес не зрушив з місця, не змінив тону — його спокій лише більше лякав.
— Тоді ти перестанеш бути гостею, — рівно відповів він.
— І ким я тоді стану? — стискаючи кулаки, запитала Арана.
На мить у його очах майнула тінь — чи то суму, чи то чогось небезпечнішого.
— Моєю власністю, — холодно промовив Арес. Його голос був м'який, майже ласкавий, що робило його слова ще страшнішими.
Марі-Анна Харт, ❤️
Вирішила теж доєднатися :)
Мій уривок з "Віддана за Чужого" :
У момент, коли я виставляю чергову пляшку темно-зеленого кольору на спеціальне підвищення, телефон у кишені вимогливо вібрує. Нове повідомлення. Від Романа.
«Квітко, я скучив.» — отак просто, всього три слова. Серце пропускає удар.
Пляшка вмить розлітається з характерним дзвоном скла. Ледве не підскакую від жаху, що раптом охопив моє тіло. Цей постріл зроблений навмисно. Навіть не оглядаюся, бо точно знаю автора.
Невже він міг знати, на що саме я відволіклася у смартфоні? Він – міг. Я це відчувала.
Вирішую підтримати розпочату ним гру, зробивши хід у відповідь. Не повертаючись обличчям, ставлю пляшку собі на голову. Віднаходжу хиткий баланс і завмираю. Навіть не кліпаю.
Я знаю, що він не побачить. Але точно відчує.
Чи зробить він свій хід у відповідь?
Юне Люмен, ❤️
Я вирішила залишити тут ще один уривок:
Максим намагався не робити різких рухів, щоб не злякати друга. Він боявся, що будь-який невірний крок може змусити Богдана зробити щось необдумане. Його окуляри показували тривожні показники: частота пульсу Богдана стрімко падала, а це означало, що той знаходився на межі нервового зриву або крайнього відчаю.
——— Богдане, — тихо сказав він, простягаючи руку. — Ти повинен звідти злізти...
Тоді Богдан різко повернув голову до Максима. Його обличчя було напружене. Очі сповнені боротьби між безнадією та бажанням знайти вихід. Він ще раз глянув вниз, ніби обдумуючи щось, а потім, несподівано для Максима, стрибнув з перил ... але на бетонні плити біля нього.
——— Треба було в інший бік стрибати, — холодно зауважила Ніка, все ще сидячи на перилах.
На що Богдан, важко дихаючи, знизав плечима.
——— Я взагалі не збирався цього робити, — сказав він.
——— То чого ж так лякаєш, бовдуре? — різко вдарив його по голові Максим. — Притрушений якийсь!
«Вʼячеслав»
Ірина Скрипник, ❤️
Коментар видалено
Коментар видалено
Доріан ледь посміхнувся.
— Я пропоную тобі вибір.
— Вибір? — Лія розплющила очі. В них блищали сльози, але там була й лють.
— Я можу звільнити тебе. Від болю. Від страху. Від усього, що розриває тебе зсередини.
Вона не відповіла, але її пальці судомно стиснули ковдру.
— Знаєш, що найстрашніше в болю? — продовжив він. — Він стає твоєю частиною. Як стара рана, що ніколи не загоюється. Як ім’я, яке ти боїшся вимовити.
Лія різко підняла голову.
— Чому ти тут? Щоб нагадати мені про це?
Доріан нахилив голову. Його жовті очі світилися в темряві, як очі хижака.
— Я можу забрати твій біль, Ліє. І твій страх. І навіть твою любов.
Вона напружилася. Його голос ковзнув по її шкірі холодним подихом темряви. Він не торкався її, але не потрібно було. Його присутність була важчою за будь-який дотик.
— Тоді що залишиться від мене?
— Спокій, — його голос був м’яким, майже ласкавим. — Світ без болю.
Лія вдихнула, але повітря раптом стало гірким. Він не говорив про зцілення. Він говорив про порожнечу.
— Світ мертвих, — прошепотіла вона.
Доріан не заперечив.
" Не відчиняй" Доріан і Лія
Світлана Романюк, Цікавий уривок. Болю в нашому житті вистачає, де Доріан, щоб його забрав?
І про ніж. Реакція Ліа – вона легко відбиває напад, ніби це щось звичне. Можливо вона тренована або має досвід боїв, ось тому так легко відібрала ніж, або Рід їй просто дозволив це зробити)))
Anrimoto, Я коли прочитаю, стане все на свої місця. ❤️❤️❤️
Хай йому грець! Хотіла вставити уривок, тричі намагалася, а він все не завантажується, й не завантажується... Ех, ну то й нехай. А взагалі, цікавий челендж. Пишу цей коментар, щоб просунути блог. Нехай інші автори приєднуються)
Поліна Ташань, О так в мене так само
Цікавий челендж. Хочу приєднатися:)
— І, Ксаріелю, якщо ти мене зараз змусиш описувати тобі кожну деталь, я виплесну тобі в обличчя цю каву.
Ксаріель відставив чашку вбік.
— Ну, це вже занадто. Вона ж мені подобається.
Лаінель закотила очі, відвертаючись.
— Коли-небудь, можливо, ти навчишся говорити серйозно.
— Коли-небудь, можливо, ти навчишся не червоніти від розмов про поцілунки чи еротику.
Його голос опустився на тон нижче, ставши майже оксамитовим. Вона відчула, як він безшумно наблизився, як його тепло наче хвилею накотилося на неї.
А потім він шепнув їй на вухо:
— А якщо я поцілую тебе просто зараз – Касій не зможе прийти у твій сон.
Лаінель прикрила очі, змушуючи себе не піддаватися цьому звабливому голосу. Ксаріеля був вродливим бісячим союзником, і якби не це, вона б вже його б підсмажила.
— Ти жартуєш.
Ксаріель ледь чутно розсміявся.
— Завжди. Але тільки наполовину.
Книга - "Дві тіні для однієї корони"
Anrimoto, і вам дякую))
Як для мене цей уривок добре працює як гачок для читача — є напруга, загадковість і підтекст у діалозі. І хочеться дізнатися
1)Які стосунки між Ліа та Рідом? Вони суперники, союзники чи щось більше?
2)Чому Ліа була в його кімнаті, і чи справді її виправдання правдиве?
3)Що саме зберігає Рід «у голові», що може зацікавити Ліа?
Уривок ❤️❤️❤️
Світлана Романюк, Дякую ❤️❤️❤️
Вітаю! Пропоную свій уривок.
"Як вона (Ксюша) бігла додому, щоб показати ту грамоту мамі, яка не була присутня на святі. Поспішала так, що впала і розбила коліно, але не відчувала болю, спішила порадувати рідну людину.
Яким же було її розчарування…
Ви думаєте, що діти забувають негативні емоції? А ви свої всі забули?
От і Ксюша дивилась на реакцію матері, ноги при цьому ніби до підлоги приросли. А як можна реагувати, коли мама починає кричати, побачивши розбите коліно, ляскає долонею по обличчі та наказує самостійно обробити йодом рану. Вихоплює грамоту, шматує її й викидає.
Дівчинка дивиться як шматки паперу, які ще мить тому були її нагородою, падають у сміття і з очей мимоволі скочуються сльози. Їх не витиснув ні біль розбитого коліна, ні ляпас матері, а тут потекли з очей…
Вітчим помічає сльози дівчинки, хапає рукою за плече, стискує з силою і шипить, щоб припинила, інакше буде гірше. Ксюша лякається, знає, що рука у вітчима важка. Від його потиску вже синці будуть, а як ударить …
Зробивши над собою зусилля, перестає плакати, намагається врівноважити дихання та сховати емоції… "
«Дожити до кохання» https://booknet.ua/book/dozhiti-do-kohannya-b427908
Ніка Цвітан, Дякую за участь! Бідна дитина( На жаль, це розповсюджений сценарій(
Цікава ідея)) Такий челендж
Світлана Романюк, прикольно) цікаво, як з близнючок буде вашою улюбленою)
Не вмію я вчитись на своїх помилках, і лиш до вчорашнього дня – я більше не вбивав людей. Якби я дійсно хотів чогось змінити, то я б пішов з цієї бісовщини і усього цього б не сталось. Усе, що відбувається – це лиш моя провина. Це і стало моїм переломним моментом і я не знаю, скільки ще переломних моментів я готовий пережити. Я просто втомився… Я хотів мати родину, я хотів бути гарним батьком та чоловіком. Я хотів бути ближчим до Бога… Але доля моя така. Чи то карма? Ні… карми не існує. Що посієш – те й пожнеш, в усіх бідах винний лиш я. І тільки я. Я намагаюсь зрозуміти, чи вартували усі ці жертви? Чи варто воно все це?
Деодатус розповідав Ганні про своє минуле у своїй квартирі. Квартира на той момент була прибрана, і ці двоє сиділи за столом та говорили з одне одним. Ганна закинула ногу на ногу та позіхнула, немов їй нецікаво слухати усе це. На примітку, це досі був її аватар.
- І все? Я чула куди депресивніші історії.
- Гей, тебе не бентежить, що я тобі тут душу виливаю?!
З "МІЛІТАРИСТИ: Пацифіст чи нігіліст?"
Феодот, Дякую за участь! Дуже по-філософськи
Надя підійшла до сестри, присіла на ліжко й погладила її по голові, але нічого не сказала. В неї чомусь не було слів. Можливо десь в глибині душі вона й мала на сестру образу, проте Надя розуміла, що Ольку такою зробила мати. Як і її саму зробила тою хто вона є.
По сидівши трошки, як то кажуть на доріжку, Надя встала й пішла до виходу, потім зупинилася на дверях, повернулася до матері та все-таки сказала на останок.
- Ти отримала що хотіла, я сподіваюся ти була щаслива?
Тома мовчки відвела погляд.
- Воно не по деревах ходить, Тамаро, а по людях. У всього є своя ціна. Ти заплатила за своє щастя по повній. Шкода тільки батька з Олькою, які заплатили своїм життям ні за що. - Надя ще постояла якийсь час у дверях дивлячись на матір, а потім додала - Я прощаю тебе.
- Запхай своє прощення собі до сраки!!! А Ольга ще жива! - визвірилася її мати, й знову відвернулася.
- Це не Ольга, Томо, це овоч в її тілі! Зате ти тепер споглядаєш щодня, чим заплатила за моє працевлаштування.
ПРОДАНА РІДНОЮ МАТІР'Ю
Оксана Павелко, Дякую за участь! Дуже емоційна сцена
Крутий челендж. Хочу приєднатися)
"Старий розпитував людей про давні книги, легенди та писання, які допомагають у формуванні духовного ядра безсмертя — Дань Тянь.
— І навіщо такому старому це знати? — Одного разу гордовито відповів юнак у учнівському вбранні. — Ти навіть не став монахом, запізнився тобі вдосконалюватися, щоб здобути безсмертя. — Він присів на корточки і впільно подивився в смиренні очі старого. — Чи ти так боїшся смерті?
Холодок пробіг спиною старого: не людина дивилася — демон. Червоне полум'я палало на дні його очей, розливаючись червоним вином у розбитому графині.
Але, йдучи, юнак залишив книгу.
— Почитайте на дозвіллі, — поважно сказав він, перш ніж покинути ворота храму.
Старий мовчки дивився на його величну постать, з сумом роздумуючи, чому злі духи більше не бояться входити на священну територію: чи то сили Бога ослабли, чи то демони стали сильнішими..."
"Оповідь про самовдосконалення білого лотсу"
Anrimoto, Насправді філософська історія. Можливо треба зробити ще одну версію жанрі жахів)
Я йшов, з букетом білих троянд у руках.
– Привіт Жанно. Прийшов, щоб сказати тобі, в тебе буде чудова невістка. Мила дівчина, яка щиро кохає Артема. А ще, щоб попрощатися. Я їду, не знаю наскільки, але їду шукати його. Я не витримую більше. Може ти мені там з гори допоможеш. Бо моя надія вже втрачена. Жанно, я жив тими переводами. Розуміння того, що він живий, дозволяло мені дихати. А зараз я немов би помер. Все всередині згасло.
Опустившись на коліна, я поклав квіти, і в мить я почув:
– Ну привіт, не малий.
Я боявся повернутися, бо знав, що це моя шалена уява.
– Жанно, я зійшов з розуму. – промовив я, та заплакав.
– Максим. – почув, я знову.
Не вірячи своїм вухам, я повільно повернувся, та ледь не зомлів.
Переді мною, справді стояв Він, мій Роман. Поглянувши на нього, я зрозумів, що його волосся частково вкрила сивина, а обличчя ще більш загострилось.
– Це ти? – не вірячи, запитав я, та простягнув руку.
Чоловік відповів на мій потяг, та допоміг мені підвестися.
– Це справді ти. Де ти був? – запитав я, тримаючи його за плечі.
– Служив по контракту. – легко відповів він.
Поглянувши в його обличчя, я побачив шрам, що розділяв його брів навпіл.
Anrimoto, Дякую, мені дуже приємно.
– Що ти таке кажеш, як дух Мілани може бути тут?! Вона ж дихає!
– Заспокойся Лада, я йому вірю. – торкнувшись щоки відьмочки, фея обернувшись до лиса, проговорила. – Давай викладуй, де ти бачиш нашу дівчинку?
– Та от висить над тілом. – і дійсно, піднявши лапку він показав прямісінько на мене. – Тільки з нею якась чорна субстанція, чи енергія?! Не можу точно сказати.
– Ооо!! – протягнувши здивовано, і зігнувши голову на бік, Морена задумливо промовила. – А твій захисник молодець, без прив'язки майже бачити вищу істоту! Яка ж це сила в ньому закладена?!
Чистилище)))
Тетяна Томенюк, Дякую за участь! Цікавий уривок
——— Ти кажеш це тому, що я перестав називати тебе «паном»? — з відчаєм спитав я, майже не усвідомлюючи своїх слів.
Тоді Карлос підійшов до вікна. Місячне світло осяяло його обличчя, виявляючи кожну лінію, кожну зморшку.
Кілька хвилин він мовчав, вдивляючись у ніч, а потім повернувся до мене. У його очах не було нічого, крім спустошеності.
——— Я кажу це, тому що це — правда, — відповів він холодно. — Твоє «кохання» — лише солодка брехня, якою ти намагався тішити себе. І я вдячний тобі за те, що ти був поряд і допомагав мені, але зараз… зараз усе це стає надто небезпечним. Для обох нас.
——— Ні! — зробив я крок вперед. — Я не дозволю тобі прогнати мене. Можеш кричати, можеш вдарити, якщо тобі стане від цього легше. Але не знецінюй мої почуття! Ти питав мене: чи можна тебе покохати? Так, можна, і я доказ цьому! І я залишусь, я буду з тобою до кінця! Завжди!
Маркус, початок циклу «Пангея»
Міріада Фаєр, Так в мене від цього уривку вже слина тече
Спойлер, чесно кажучи, але я обожнюю цей момент (фактично сцена, заради якої писалася книга):
-------------
- А поясни мені, будь ласка, детально, що означає бути «парою» сирени?
В хлопця були трохи інші плани на цей ранок, але він все ж відволікся на пояснення, розуміючи, що Еріку це хвилює.
- Мене не можна торкатися, бо це викликає звикання. Три-п’ять доторків до шкіри сирени – і це майже гарантована прив'язка.
Еріка кілька разів кліпнула.
- А скільки в нас вчора було?..
Ксавіан коротко розсміявся, ніби вона сказала неймовірну дурість.
- У нас вчора було злиття, люба. Ти тепер точно до мене прив’язана.
- Тобто?
Він відмахнувся.
- Просто тобі тепер необхідно торкатися мене хоча б раз на добу. Але це не проблема, бо я – твій чоловік, і завжди буду поруч.
- А якщо не торкнуся? – поцікавилась жінка.
- Помреш, - буденно відповів він. – Але я цього не допущу.
- Ага… - Еріка відчула, що їй трохи не по собі від цієї інформації. – І це надовго?
- До кінця життя.
--------
"Таємниця твоїх очей"
Чарівна Мрія, Дякую за участь) Я теж так роблю: спочатку придумую круту сцену, а потім вже увесь твір навколо неї)
– Бенджаміне! Бенджаміне! – На крики з іншого боку цвинтаря вибігло кілька слуг, але не той, кого саме й кликав незнайомець.
До світанку залишалося десь години зо дві, не менше, найпізніші сови та найраніші жайворонки ще спали, а комусь заманулося горлати, неначе в місті пожежа розпочалася.
– Хто ви є і за яким правом тут галасуєте? – наказавши слугам повернутися додому, запитав Леон.
– Ти не пам’ятаєш мене? Не дивно! Коли ми востаннє бачилися, то ти ще на ногах ледь тримався. Я твій троюрідний дядечко Джерет, чоловік тітоньки Гленди, пригадав?
– Трунар?
– Ні.
– Патологоанатом?
– Навіть і не збирався там працювати.
– Я вже й не знаю хто, священник?
– Аж ні! Моя діяльність, вона… Дещо нетрадиційна. Та взагалі ми з Глендою - чудова пара, душа в душу живемо.
Підійшовши до воріт, Тейкер краще роздивився гостя. Він був убраний у дещо зношені чорні штани, синій піджак і спирався на ціпок із черепом.
– І ким же ви працюєте, якщо одружилися з моєю троюрідною тіткою?
– Люди по-різному це називають, проте я не люблю деяких епітетів, як ви не сприймаєте хробаків або ж копачів. Займаюся магічними практиками.
– Некромант, чи що?
"Трунар"
Anrimoto, це книга, яку я хочу видати самвидавом
Її дихання стало частішим, і вона нервово схопилася за краєчок простирадла, не знаючи, що саме її лякає.
— Заспокойся, — сказав Айдан, помітивши, як її вираз обличчя змінюється. Він наблизився до неї, намагаючись зберегти спокій.
Джулія не могла відповісти одразу, вона просто дивилася на нього великими очима, відчуваючи, як хвилювання поступово охоплює її.
— Що ти тут робиш? — хрипко прошепотіла вона.
Айдан нахилився ближче, уважно спостерігаючи за нею.
— Чекаю, поки ти прокинешся.
— Ти знаєш, хто я? — тихо запитала вона.
— Так, я знаю, хто ти. І що з того?
Джулія намагалася заспокоїтися, зібрати думки.
— У тебе будуть великі проблеми, якщо ти зараз не відвезеш мене додому.
Айдан посміхнувся, трохи наклоняючись до неї.
— А як же ти виглядаєш, як Бог... Хочу тебе намалювати. Доторкнись до мене.
Присмак забороненого гріха
Астрід Слей, Так
Вона схилилася до нього і помітила щось дивне. Його погляд був пильним, гострим, а посмішка – лукавою. Емілі вмить зрозуміла, що цей незнайомець — вчорашній демон. Раптом він схопив її за руку і притягнув до себе. Емілі здригнулася, але не встигла відреагувати. Він поцілував її в губи, і його поцілунок був настільки гарячим і пристрасним, що в Емілі запаморочилась голова і вона прилягала на нього.
— Ось так. Все правильно, маленька! — прошепотів незнайомець.
«Демон» притиснув її до себе ще міцніше. Емілі вразила сила його рук, неймовірно міцна для людини, яка щойно була без свідомості. Вона відчула, як її одяг починає насичуватися вологою, а тіло віддає тепло незнайомцю. Її серце шалено калатало, а в голові вирували суперечливі почуття.
— Я не проти поспати ще трохи... разом з тобою. — прошепотів він, його дихання обпекло її губи, як до того це зробив поцілунок.
«Відблиск двох маяків»
Anrimoto, Ага)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати