Клинок справедливості

Данамія.

Громіздка будівля завалилась водночас. Нібито будинок з кубиків, якщо б з-під самого його низу вийняли деталь. Жахливий грохіт заполонив все навколо.

Дівчина стояла неподалік та спостерігала за тим, що відбувається. В її зелених очах відбивались вогні палаючих балок. В один момент її погляд було прикуто до однієї точки.

Там, під балками, хтось був. Дівчина побачила окривавлену руку з золотисто-фіолетовим браслетом і одразу подумала про те, що кінцівку точно доведеться ампутувати. На обличчі зеленоокої з’явилась сумна посмішка. Вона постояла ще хвилини зо дві, а потім розвернулась та пішла звідти.

***

Через півтора роки… 

Ліа Лєксфор, платинова блондинка в чудовій фізичній формі, стояла на світлофорі, спостерігаючи за повільно стікаючими цифрами червоного. І ось – загорівся зелений. Але дівчина не спрямувала на інший бік вулиці. Вона завмерла на місці. Увагу Ліа привернув величезний екран, закріплений на торці хмарочосу. Саме в цей час транслювали новини.

— Загарбники ще не висунули свої вимоги, — лунав голос диктора.

У новинах як раз показували чергове захоплення людного місця. Останнім часом кількість терактів в Данамії збільшилась. І Ліа навіть знала, чому…

— А зараз ми передаємо мікрофон керівнику загону швидкого реагування щодо боротьби з міжнародним тероризмом — Луа Лєксфор.

При згадці останнього імені, очі Ліа звузились. Здавалось, що вона повністю забула про свій намір перейти дорогу. Тепер її увагою у повній мірі заволодів величезний монітор. Луа Лєксфор доводилася рідною сестрою дівчині.

— Луа, підкажіть, будь ласка, яка на даний момент ситуація в торговому центрі? — поцікавився журналіст.

— На даний момент ситуація в торговому центрі контрольована, -— відповіла Луа. — Загарбників шестеро. Наші люди контролюють кожен вихід. Ми очікуємо на вимоги та поки що не робимо ніяких особливо грубих дій. У нас є всі шанси звільнити заручників шляхом мирних перемовин.

Ліа скривилась. Останнім часом усі такі «заходи» закінчувались доволі плачевно. Вона вже втомилась це терпіти.

Несподівано для себе дівчина зірвалась з місця та поспішила у бік залізничної станції. Документів у неї не було, тому Ліа обігнула вокзал та вийшла на платформу найближчого блачка.

Дівчина подивилася на годинник. Електропоїзд не змусив чекати на себе та прибув точно в строк. Ліа забралася у вагон, тримаючись лівою рукою за поручень, і одразу натрапила на провідницю. Недовго думаючи, вона простягла працівнмці купюру, рівну вартості квитка, й попрямувала всередину вагона, відмахнувшись від протягнутого їй проізного документа. Добре, що вже всередині самої електрички наявність паспорту була необов’язковою.

Від місця, де вже півтора роки мешкала Ліа до її рідного міста, в якому як раз і стався теракт, було п’ятнадцять хвилин ізди на електропоїзді. Прибувши на місце, вона встала на вокзалі. Квитки ніхто не перевіряв.

***

Люди сиділи на підлозі та байдуже спостерігали за тим, що відбувається, коли в приміщення банку увійшли двоє в масках. Один з «відвідувачів» витяг пістолет та навів його на бранців.

— Вам не пощастило, хлопці та дівчата, що ви сьогодні вирішили прогулятись до торгівельного центру, — мовив бандит. І в цей же момент пролунало глухе клацання запобіжника. — Отже, усі цінні речі сюди. Нічого не жаліємо. Життя дорожче.

До смерті перелякані люди почали зривати з себе прикраси та складати їх у завчасно підготовлений мішок.

— Ее, що за вираз обличчя? Ти що, з силовиків? — один з грабіжників причепився до бранця. — Віллі, можна я його пристрелю?

В той же момент з підлоги різко підірвалась жінка. Вона кинулась на баднита, намагаючись збити його з ніг. Але трошки прорахувалась. Інший грабіжник встиг ловко схопити сміливицю за волосся та відтягнути вбік.

— А ти ще хто? — запитав він. — Данні, подивись за ними.

Загарбник витягнув дівчини в коридор банку та подивився їй в очі.

— Сміливці довго не живуть, — вимовив він, намацуючи в кишені пістолет.

Схоплена дічина засмикалась, намагаючись визволитись. І в цей момент щось пішло не за планом.

Грабіжник смикнувся, а в його очах застиг німий вигук, так і не встигший зірваться з його вуст. Через півсекунди на всі боки фонтаном ринула кров. Хватка хлопця ослабилась, відпускаючи бранку, і сам він повільно завалився на підлогу. Анн Малсон, та сама смілива дічна, підняла очі та побачила перед собою світловолосу дівчину в бандані, що закривала обличчя.

— Тихо, — остання притиснула палець до губ, а далі жестами запитала, скільки ще лишилось загарбників.

Анн показала вказівний палець. Ліа кивнула та безшумно спрямувала до дверей, що вели у касову залу.

— Віллі, ти там довго? — почувся незадоволений голос другого спільника.

Дівчина завмерла біля дверей, міцно стискаючи ножа у лівій руці. Данні не змусив чекати на себе. Щойно він вийшов у коридор, гостре лезо впилося йому в шию, перерізаючи сонну артерію. Хлопець так само, як і його товариш, не встиг нічого сказати.