Вітання та маленький подаруночок!

Вітаю, любі читачі. Вчора було дуже погано, тому я хочу привітати вас з 8 березня сьогодні) Дівчата, ми найкращі! Нехай, наш день далі є символом наших прав та змоги робити те, про що раніше могли тільки мріяти. Знаю, мої книги в основному читають саме жінки, тому мені хочеться сказати вам дякую, за віддачу. Тисячі переглядів, відгуки, вподобайки й ваші враження це саме те що дарує мені мотивацію та натхнення. Ще вирішила у честь вчорашнього свята подарувати промокодики до 

Таємні трійнята Архонта

Bs0z-q-R

YAwve3OG

Уривок:

— А якщо вона обдурила мене? Адже такого не може бути! Це тільки в кіно такий збіг обставин. Якщо поки я в Іри вона очищує мою квартиру? — поділилася найголовнішим питанням. — Що, якщо вона просто мене використала?

— Бджілко, це просто ти така людина. Ти звикла прораховувати свої кроки та не робиш нічого спонтанно. Не п'єш і не ходиш клубами, тому тобі й не зрозуміло. Ти просто надто правильна, щоб повірити в такі обставини.

— Тату, але я теж вмію пити, кутити та веселиться. Що означає занадто правильна? Та я можу бути ще тою запальничкою! — обурення зародилося в грудях неприємним почуттям ніби перебиваючи дихання. Що він таке каже? Я правильна? Я? Невже ти тільки це бачив тато? Невже тільки правильну зручну дівчинку? Невже ти не бачив, як я старалася, щоб захиститися від глузувань та жалю? Невже не розумієш, що нарощувала панцир, доки ти не просихав?!

— Ні, Бджілко. Ти не така. Я дуже добре тебе виховав, щоб ти розуміла таку дівчину як ця Надія. — відвернула від себе камеру, бо від образи та брехливих слів потекли сльози. Ці прокляті солоні краплі, які я ненавиділа найбільше у своєму житті!

— Тату, вибач, мені треба бігти. Іра кличе, я потім ще напишу. — просипіла на одному видиху та скинула слухавку.

Образа гасила всі почуття, все те, що тримала в собі стільки років, зараз буквально з'їдало мене зсередини. Він виховував? Я сама себе виховувала! Сама змушувала себе вчитися та тренуватися, сама ходила на додаткові курси та навчалася психології з ранніх років. Він мене так виховав? Та він кинув мене одну, коли був потрібний найбільше! Коли я звинувачувала себе в смерті мами, коли думала, що краще б я померла, а тато з мамою народили б замість мене нову дитину! Я навчилася поводитися як доросла ще дитиною, а він узяв і повірив у фальшивку. Не зрозумів, що мені тоді було погано, не захотів… Невже люди бачать тільки те, що хочуть. Їм зручніше не помічати явних проблем, навіть якщо закричати про них відкрито. Невже дитина має дорослішати через те, що батьки не справляються зі своєю роллю? Невже не можна було поговорити до того, як я навчилася жити без нього?

Гарного вам мандрувань книжковими світами.

Ваша, Анітвела Кі