Часом так дивно... Дивно вважати себе письменницею. Справжньою!
Здається, що це неправильно. Здається, що дане звання ще треба заслужити. І взагалі... Це так, хобі! Це ж... Для душі. Просто розвага. Ой, так ому це треба взагалі...
Скільки разів ми всі, так, ми всі, говорили собі ці слова? Скільки разів ми соромилися сказати, що ми - письменники і письменниці? Скільки часу нам було потрібно, аби навчитися не виправдовуватися за це своє хобі? Як довго ми відчували провину, що витрачаємо свій час на письмо, а не на "корисні справи"?
Знаєте що? До біса!
Цей день настав! Міжнародний День Письменника!
Наш день!
Тому знайте - я люблю вас усіх. Тих, хто пише попри все. Тих, хто боре вій страх/сором/невпевненість/сумніви. І пише історії. Свої історії, що стають живими, щойно натиснуто кнопку "опублікувати".
Дюблю вас, колиги!
З нашим днем!
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиО так, мені теж якось ніяково називатися так гучн - ПИСЬМЕННИЦЯ. Тому я скромно називаю себе - письменниця початківець:)
А ще іноді теж соромлюся щоб ті хто мене знає, недай баже, прочитали мої твори, а з іншого боку хотілося б почути від тих же знайомих чи виходить а мене, а якщо виходить то на скільки добре))
Оксана Павелко, Як я вас розумію, я сама соромлюся знайомим показувати свої твори. Багато хто взагалі не знає, дехто дізнався недавно. І так само ніби і хочеться показати... А наче й ніяково)))
Отак і живемо)))
Зі святом!
Еліс Кларк, Навзаєм)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати