Близько до восьмої в двері нарешті стукають. До цієї пори, якщо чесно, я сильно зголодніла, адже окрім хот-дога майже нічого не їла. Підскакую на ліжку, побачивши, що до кімнати заходить чоловік.

І я відразу розумію, що він мій батько. У мене його очі і губи.

- Привіт, - вітається не сміло.

- Доброго вечора, - випрямляю спину. Стою струнко навіть не рухаюсь, почуваюсь сковано і незручно.

- Сподіваюсь добре доїхала? - буденне питання.

- Так.

Настає тиша. Він крутиться на місці, я продовжую стояти і розглядати його. Волосся вкрите сивиною, обличчя у зморшках, невисокого зросту, одягнений у сірий костюм. Звичайний чоловік середнього віку. На перший погляд і не скажеш, що він мільярдер і має алмазний бізнес.

- Я твій батько, - нарешті промовляє дуже тихо.

- Я здогадалась, - кажу сухо.

Думала, коли вперше його побачу, щось відчую. Але ні, нічого, окрім цікавості. Він для мене чужа людина і не впевнена, чи будемо ми колись близькі.

- Я вдячний, що ти погодилась приїхати.

- Можна сказати, тітка мене випхала, - знизую плечима. - Я не хотіла. Не розумію, навіщо я тобі потрібна тепер.

- Я хочу виправити свою помилку, - рвучко робить крок в мою сторону і завмирає, наче його щось стримує. Можливо непривітний вираз мого обличчя. – Дев’ятнадцять років тому я зробив дурість.

- В чому твоя дурість полягала? - відчуваю як всередині починає наростати злість. - В тому, що ти будучи одруженим гуляв з моєю мамою, чи в тому, що відмовився від мене?

- Відмовився, я не заперечую цього, - все ж таки він підходить ближче і торкається мого плеча. Смикаюсь, стріпуючи його руку. - Та я все виправлю, обіцяю. Я хочу, щоб ти жила в моєму домі. Я дам тобі все, що ти забажаєш. Тільки пробач мені.

- Від мене грошима не відкупишся, - кажу стримано, хоч хочеться кричати. - Хочу, щоб ти знав, що я приїхала не для того, щоб грати з тобою люблячу щасливу сім'ю.

- А навіщо ж тоді ти приїхала?

- Щоб глянути на тебе

https://booknet.ua/reader/dochka-damantovogo-magnata-b433726?c=4702452&p=1