— Нараку, я тебе не впізнаю… З твоєю головою все гаразд? 

— Так! Наскільки взагалі це можливо поруч із моєю жінкою, яка виляє стегнами перед усіма самцями Королівства! 

— Ти перегинаєш, Нараку. Наскільки мені відомо, Кіраха і палацом не особливо розгулює, а тим паче — не виходить за його межі! 

— Добре, не виходить. Але могла б. Поки в неї є золотий жетон! 

— Досить, Нараку! Ти мені друг, але з Кірахою ти поводишся… Як стурбований самець із Рівнинного Султанату! Кіраха — вільна жінка, і я вже підписав Указ про надання їй громадянства Південного Королівства! Повторюся, у тебе немає на неї жодних прав, і я не дозволю тобі ущемляти Кіраху хоч у чомусь! 

Гарчу та вибігаю з кабінету короля. 

“У тебе немає на неї жодних прав…” 

Але ж Белгарде має рацію, прав у мене на неї немає. Навіть Істинність не ініціалізована… Нічого, це можна легко виправити! 

“Нарешті хоч якийсь конструктив… — подає голос моя друга іпостась. І додає після невеликої паузи: — До речі, давно хотів запитати: чому я — друга іпостась? Я вилупився з яйця. Тобто з'явився раніше. І, між іншим, до твоєї появи моє життя було набагато приємнішим!” 

Упс…