Вони, не кваплячись, виходили – кільце ж відразу стискалося, змикаючи докупи ще мить тому вільний простір. Минуло вже чимало часу – зівак не меншало.

На виході Беата чомусь пришвидшилася й пройшла вперед, відірвавшись від княгині на кілька кроків. Анна всміхнулася, а вже за мить здригнулася від неочікуваного легкого дотику до плеча.

– Анно… – ледь чутно пролунало над вухом. Княгиня тремтливо повернула голову на голос: рідний, що незмінно бентежив її завжди, до трепету. І коли промовляв звичайні слова, чи просто її ім'я. І коли, на видиху, шепотів зізнання, й коли благав, вимолюючи ще один поцілунок, ще один дотик, ще один раз… Її колись пристрасний Лукас, а тепер ненаситний, шалений Кевін, її князь, володар, її пристрасть – коханий, єдиний, бажаний…

– Тихіше, – вона ледь торкнулась його руки. – Ти навіжений…

– Я знаю! – линуло до її вух солодке… – Кохана! Пробач, не стримався. Це ж лише дотик… Невинний дотик серед юрби… випадковий. Не обертайся! І пам'ятай, кохання моє, я шукатиму вихід. Я повернуся, а ти не забудь мене! Назавжди моя, ти чуєш?

– Я чую, коханий! І ти також…, – вона не встигла прошепотіти, бо він, ще раз тендітно торкнувшись її плеча, враз зник у натовпі. Анна болісно схлипнула, розгублено коротку мить ще проводжаючи поглядом широкоплечу постать у темному дорожньому плащі, яка так поспішно й уміло зникала поміж зівак.

Очі княгині бриніли гіркими сльозами відчаю в безвиході. Душа ридала, а серце гупало нестримно й шалено. Вона ступила крок вперед, поспішаючи за Беатою, яка щодуху неслася до палацу, як навіжена.

https://booknet.ua/marsa-chaunk-u10557405

https://booknet.ua/book/spadkomec-b431791

https://booknet.ua/book/gra-ne-za-pravilami-b429309