Свіжий шматок новинки

- Я так розумію, батько не любить шумних місць, - коментую, привертаючи увагу Сергія. Він весь цей час активно щось писав у телефоні. Хотілось заглянути, але ж я культурна дівчинка.

- Після важких робочих днів хочеться відпочити і це найкращий варіант.

- І всіх влаштовує жити за містом? - допитуюсь.

- Не бачу проблем, - знизує плечима. - Якщо комусь кудись треба, на те є авто з водієм.

- В мене теж буде?

- Скоріш за все.

Нічого собі. Я буду їздити мов принцеса.

Нарешті ми зупиняємось перед кованими металевими воротами. Водій чекає поки вони відчиняться, і відновляє рух.

Цікавість перемагає і я знову припадаю до вікна.

Під’їзна дорога до будинку тягнеться напевно кілометр і весь цей шлях довкола блимають кущі, декоративні дерева і зелений газон. Навіть у цю пору він має насичений смарагдовий відтінок.

Нарешті ми під'їжджаємо до будинку і я втрачаю дар мовлення. Невже люди можуть так жити?

Виходжу з машини не відводячи очей від двоповерхового палацу. Фасад з білої цегли, вікна високі з широкими балконами. До масивних вхідних дверей ведуть сходи з мармурного каміння, а поруччя виблискують так, наче вони із золота.

- Це що резиденція короля? - повертаюсь до Сергія, котрий допомагає іншому мовчуну діставати мої валізи з багажника.

- Можливо колись була, - сміється і підходить до мене. - Та зараз тут проживають Крижанські. Ходімо, я маю доручення провести вас до кімнати. Речі Іван потім занесе. Облаштовуйтесь в будинку, а ввечері, коли повернеться Володимир Іванович, буде знайомство з сім'єю.

- Щось я нервую, - вперше визнаю це в голос. Батько якийсь кримінальний авторитет?

Сергій посміхається і бере мене за руку. Незначний жест, але мені відразу стає спокійніше. Поки ми їхали, я навіть трохи звикла до цього чоловіка і мені подобається його м'який характер. І наразі він єдина мені знайома людина.

- У вашого батька цілком легальний бізнес, - лагідно промовляє і веде вбік будинку, не відпускаючи руку. - В Африці він має декілька десятків діамантових шахт і він торгує цими дорогоцінними камінчиками.

Від цієї новини я від подиву відкриваю рота. Нічого собі мій татусь крутиться.

 

https://booknet.ua/reader/dochka-damantovogo-magnata-b433726?c=4702452&p=1

 

1 коментар

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти

Отож у дівчини в голові не вкладається,що такий багатий батько не те що відмовився,але й зовсім не
цікавився і не допомагав.

Наталья Русанова, Вона ще не знає історію батьків. Може для нього є виправдання? А може нема

Інші блоги
Я втомилася так жити...
«Я втомилася так жити...» — фраза, яку кожна з нас шепотіла в темряві, але боялася вимовити вголос. Коротке есе «Я втомилася так жити» про силу, яку ми не обирали, не сповідь і не мемуари. Це розмова з кожною
Доки смерть не розлучить нас? Ні, ми підемо далі
❤ У кожній троянді — шипи, у кожному солодку ковтку — присмак заліза. Справжня пристрасть не буває стерильною. Вона пахне землею, старовинним сріблом і пелюстками, що вже почали в’янути. ❤ Кажуть, кохання
Набір на лютневий марафон "Book-Connect"
У січні провела марафон взаємного читання "Book-Connect", участь у якому взяли чудові талановиті автори. Дехто з вас писав, що хотів би прийняти участь наступного разу, тож я запланувала другий марафон на лютий місяць. Давайте
Коли емоцій багато...
Доброї всім ночі. Коротка інформація: Оновлення книг буде, коли я трохи відійду від жалоби у нашій родині. Дякую за розуміння. Дочекайтеся повернення. Всім душевного миру та рівноваги. Ваша Ісса Белла
Чому ми романтизуємо токсичних героїв?
Хай. Зізнайтесь чесно. Хоч раз у житті ви закохувалися в персонажа, якого в реальності обійшли б десятою дорогою. Того, хто ревнує. Контролює. Мовчить тижнями. Ламає, а не лікує. І все ж… ви його любили. Чому? Він
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше