Свинцева дощечка 2. Флегматик в ярмі.

Великий Гіппократ казав, що характер наш обумовлений рідиною в нашому тілі. Якщо тобі найбільшу частку становить кров - ти активний та емоційний. Якщо в тілі найбільше жовчі, то варто зрозуміти її колір: чорна жовч у депресивних та песимістичних, а от у дратівливих та неврівноважених - світла жовч.

А якщо найбільше в тілі слизу, то людина апатична й байдужа, але витривала.

Зараз коли я пишу ці рядки, сидячи на повозці запряженій двома волами, то бачу, що в цих тварин найбільше слизу. Їм байдуже до всього, вони не помічають нічого навкруги, ігнорують все, окрім хіба своєї нескінченої жуйки. Йдуть і жують. Оце і все що їх цікавить. Хоча, ні, навіть не цікавить, просто віл це і є тяглом та пережовування.

Як вдається скіфам зробити з досить грізного буйвола таку сумирну, або як казав Гіппократ - флегматичну - тварину запитаєте ви. 

Для цього скіфи у віці 8-12 місяців каструють бика, тим самим порушуючи кровотік, через що своєю чергою в крові поступово стає все більше й більше слизу. Так з активного й задерикуватого буйвола скіфи отримують поступливого й байдужого, але сильного й витривалого вола, який працює з ранку до смерті.

Геніально, але якось сумно.

Читати

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Гра - угадайка!
А давайте пограємо? Вже завтра стартує довгоочікувана новинка “Потраплянка для лиса” і я в нетерплячому очікуванні! Дуже хвилююся чи сподобається вам, хто з героїв стане вашим фаворитом та посяде окреме місце
Це вам не санаторій, пане Назаренко...
Час у камері тягнеться болісно повільно. Під стелею моїх «хором» розташоване невелике заґратоване віконце, і я спостерігаю крізь нього, як густіють сутінки. Минає час обіду, а потім і вечері… Їжу не приносять, на
Муза.
Пишить в кого яка. Моя пішла. З якого переляку? В соплях, в сльозах, ба ледве не обсерлась з переляку. Манив солодким. Не вилазить. Дулі крутить. Вилазь! Тінь Жаху треба рятувати.
"Кохання в овертаймі": повернення Кирила
— Я бажаю тобі удачі. — Я навіть чую її голос. Невже у мене почалися галюцинації?! Але я опускаю свій погляд і справді бачу її: милу й усміхнену у моїй сорочці з номером «9». — Дякую, але вона мені не знадобиться,
Рік на Букнет.
Всім привіт! Трохи із запізненням, але вчора виповнився рівно рік, як я автор на Букнеті. Ну що ж, згадаймо, як усе починалося. Але спочатку я хочу подякувати своїм читачам. Безмежно вдячна вам за те, що читаєте та коментуєте!
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше