Інтерв'ю з головним героєм!

— Доброго дня, Олександре Костянтиновичу! Дуже дякуємо, що ви знайшли час у своєму щільному графіку для нашого спілкування. З кожним днем за вами спостерігає все більше читачів. «ПОМСТА ЗІ СМАКОМ КАВИ» набирає популярність. І не дивно, що у наших читачів виникають питання до головних героїв. Пропоную спочатку відповісти на декілька загальних питань, щоб з вами познайомитись.

— Так, залюбки.

— Ваше повне прізвище, ім’я, скільки вам років та ким працюєте?

— Лазаренко Олександр Костянтинович, 34 роки. Я маю власну інвестиційну компанію, яка займається залученням іноземних інвесторів, їх коштів в будівництво та економіку нашої країни.

— Ви одружені?

— Вдівець.

— Перепрошую за таке питання… дуже прикро…

— Не перепрошуйте. Це сталося 3 роки тому, час для співчуття вже минув.

—  А скільки років ви були разом?

— Десять. Ще будуть питання про моє минуле?

— Так, є питання від нашої читачки Анни: «Що ж трапилося в ті кілька місяців після втрати дружини? Невже настільки розчавило горе втрати?»

— Дивний висновок роблять наші читачки. Я давав привід так думати?

— Взагалі-то про вас ми почули деякі плітки від тих, хто вас знав раніше. Кажуть, ви були зовсім інші. А зараз про вас кажуть, що ви просто тиран, і по відношенню до жінок також.

— Ах так, плітки. Жінки і плітки – нерозривні. Добре, відповім. Дійсно було горе втрати. Але час минув. І я просто сконцентрувався на роботі, на своїх цілях. Скажімо так… зрозумів, що ранній шлюб, а я одружився у віці 20 років, загальмував мій розвиток. А також, мабуть, дав би пораду молодим хлопцям: вибирайте дівчат зі свого соціального кола.

— Хочете сказати, що одружилися на бідній дівчині, Попелюшці, яка не дала вам розвиватися? У якому сенсі?

— Я нічого не хочу сказати. Я відповів на запитання.

— Добре, тоді наступне питання від Анни: «Все ж таки сума, яку заборгувала Лара навмисно завищена?»

— А ви все ж таки думаєте, що дівчина якимось чином зможе мені компенсувати ТАКУ суму?

— Гм… ну якось дуже величезна сума, якщо бути відвертими.

— Тоді самі як гадаєте?

— Добре, погадаємо. Читачів також цікавить питання: «Чи любите ви каву?»

— Останнім часом я прочитав багато наукових дослідів про каву і вирішив, що вона дуже шкідлива. Перейду на чай.

— Тіну цікавить «Чи справді будете телефонувати її батьку, щоб пожалітися?»

— Її батько – мій заклятий ворог. Зізнатися, бачити чи чути його не маю бажання. А ось мрія помститися йому, після зустрічі і знайомством з його донькою, знову виникла у моїй душі.

— А ось ще одне питання: «Чим вас зачепила Лара, що ви вирішили її взяти на роботу?» Але, мабуть, ви на нього відповіли у попередній вашій відповіді? Вона – просто донька вашого ворога…

— Забажав, щоб на мене проливали каву щодня. Треба ж якось урізноманітнити своє життя. Коли брав на роботу, не подумав, що це буде моєю реальністю, а не просто жартом.

— А якщо насправді? Ви ж дізналися, хто вона.

— Так, я дізнався хто вона до нашої зустрічі тієї ночі. І я дуже сильно розчарувався побачивши її в такій ситуації, у тій сукні посеред ночі на дорозі з тим хлопцем. Але вона зачепила мене ще в перший день, коли пролила на мене каву. Дівчина напрочуд… безпосередня. Жива. Скажімо так… не з мого кола спілкування. І ще не зробила жодної спроби мене заінтригувати собою. Хоча куди ж ще сильніше! Але щодо її батька і помсти… Я – звичайна людина, як і усі. Інколи емоції мають владу наді мною. Як, наприклад, вже багато років я мріяв помститися її батькові. Але ми усі повинні розуміти, що помста не поверне нам те, що ми втратили. Помста – не задовольнить наше зачеплене «его». Лише на деякий час. На день, тиждень, і мабуть, не більше. Тому, хоч моя уява малює різні види солодкої помсти, я намагаюся опанувати себе.

— Наступне питання: «Які відчуття викликає  Лара, на зараз? Захистити як донечку чи захистити, підкоривши своєю чарівністю, як симпатичну жінку?»

— Я – не татко, що захищати «донечку». І чарівності в мене немає. І я зовсім не налаштований когось «підкоряти». Але у мене є свої принципи. І я не можу дозволити комусь заподіяти зло дівчині. Лариса… дуже наївна, добра, м’яка… Вона не звикла до світу, у якому треба бути більш жорстокою, добиватися своїх цілей не «добрим словом», а вміти маніпулювати. В перший же робочий день, вона побігла знайомитися з колективом, вибивати звіти… Лариса так і не зрозуміла, що вона помічниця власника цієї компанії. І її, як і її боса, працівники повинні боятися і виконувати накази вчасно. Не вона повинна була бігати за усіма, а до нею повинні приходити. Що ж до відчуттів… мені вкрай потрібно дізнатися, чому вона втекла від батька і від свого нареченого. До того ж, Лариса… треба зізнатися, що на даний момент вона мене більше дивує, вона – загадка для мене. Я хочу зрозуміти її: її вчинок, втеча, – це просто дитячий прийом? Чи це більш усвідомлений вчинок? Тому що на перший погляд все це виглядає, як підлітковий бунт. Поки що вона не підпадає під той образ жінки, який я звик бачити навколо себе. Вона… дуже смішна. І я кожен раз намагаюся не засміятися, а не сміявся я вже дуже давно.

— Якою ви уявляєте свою родину?

— Я не налаштований в даний час на якісь відносини. Але звісно уявлення про свою ідеальну сім’ю маю: без дітей. Я їх не люблю. Тому знайти жінку, яка розділить моє ставлення до них – напевно майже неможливо.

— Анна питає: «Ваше відношення до геополітичної ситуації в світі»

— А яке відношення у цього самого світу до моїх проблем? Мабуть, у нас зі світом буде однакова відповідь.

— Дякую, Олександре Костянтиновичу, за відповіді і за те, що знайшли час для цієї зустрічі!

— Дякую нашим читачам за те, що так пильно стежать за моїм життям.

Шановні читачі! Якщо у вас ще будуть запитання до Олександра Костянтиновича, будь ласка, пишіть в коментарях. Сьогодні і завтра пан Лазаренко буде на зв’язку з вами і зможе особисто відповісти кожному з вас!) До зустрічі!