Вітаю, любі✨

Нарешті і у мене дійшли руки до участі у цікавому челенджі #квітковий характер від Олесі✨

Довгим вибір не був. Ділюсь з вами квітковим характером Адель, головної героїні книги "(не) одна під дощем".

Чому саме ця квітка – читайте нижче.

Цей шматочок буде анонсом до нової та скоріш останньої глави книги, яка дається мені дуже важко... тому і затримка з публікацією. Вірю, що ви дочекаєтесь, бо мені потрібен час.

— Адель, а які твої улюблені квіти? — тихо запитав Макс.

— Соняшники, а що? — здивувалась я запитанню.

— Просто вирішив спитати, — невпевнено відповів він.

— Зрозуміла, — відповіла аби закінчити діалог. Я була йому вдячна за це запитання, бо він намагався відволікти мене від тривожності, яка не покидала моє тіло.

— Я обовʼязково їх тоді подарую! — Макс підморгнув мені при цьому старанно працюючи веслами.

— І де ж ти їх знайдеш на острові то?

— Якщо не знайду, то сам вирощу для тебе. Хочеш, можу навіть ціле поле засадити соняшниками!

— Ха-ха-ха, — розсміялася я. — Знаєш? А хочу! Тож виконай свою обіцянку.

— Виконаю! До речі, а чому саме соняшники? — хлопець перевів на мене погляд.

— Бо біля мого дому росли соняшники. Їх ніхто не садив, просто це було насіння, яке випадало з вантажівок чи тракторів, які збирали врожай соняшників. А потім, це насіння, ставало прекрасною квіткою. Коли наше небо затягнули хмари та почалися дощі, то ці маленькі яскраві жовтогарячі квітки нагадували мені сонце.

— Сонце, яке всередині тебе?

— Так, Максе, всередині мене все ще є сонце, — я зробила паузу та подивилась на темне, як перо ворона, небо. — Але у мене ще є одна квітка, яка близька мені. Ось вона, — я дістала з бокової кишеню рюкзака маленький глечик з квіткою-камінням, яку Макс подарував мені у ботанічному саду.

Якщо щодо мене, то я обожнюю всі квіти, не дарма ц моєї сімʼї були свої теплиці та свій квітковий магазин. Але найулюбленіші — це гербери.

Усім любові до себе та натхнення.

Ваша Ангеліна Александренко

Більше мене в інсті.