Вітаю, любі!)

Ну що, лишилося зовсім трохи, якщо мої герої не передумають, то всього одна глава та епілог. Тож, якщо ви давно хотіли почати читати книгу "(не) одна під дощем", то зараз саме час починати! Мені треба до двох тижнів, щоб спокійно дописати фінал книги.

Щойно я виклала нову 28-му главу книги. Тож запрошую до читання!)

Не забувайте натискати на сердечко, на зірочки, на книжечки та лишати коментарі!) Це дуже важливо для мене!)

Нижче лишаю візуалізацію:

А ще нижче шматочок із глави:

— Але ж Ви зовсім нас не знаєте і місцеві жителі будуть думати, що та історія, яку ми розказали про мою тітку, про Вас.

— Ой, та нехай говорять. Людям завжди треба про щось говорити, не про себе ж казати. В очах інших вони хочуть виглядати краще, а що робити, якщо своїх власних досягнень немає? Вірно, бути кращими за рахунок поразок інших. Тому мене це не турбує. У нас село маленьке, тож нехай їм буде розвага на пару вечорів, перемити мені кістки, — бабуся розсміялася. — І ні, я вас не боюсь. Я багато прожила і бачу, що у вас очі добрі.

Я подивилась на Макса, той на мене. Ось що робити? Йти до неї? А раптом це пастка? Хоча нащо їй робити пастку, якщо вона просто може здати нас військовим вже зараз. А якщо не піти? Вона нас тоді здасть? Але, де ми будемо жити, якщо не у неї?

Усім любові до себе та натхнення!

Ваша Ангеліна Александренко

більше мене в існті