Почитайте бестселер ;)

Вітаю любі читачі і читачки!

Сьогодні у нас свято Маланки, і рівно рік тому в цей день я почала публікувати роман “Шлюб на трьох”!

Зараз ця книга вже майже тиждень у списку щоденних бестселерів, а в рейтингу за вчора навіть посіла третю сходинку в списку найкраще проданих. Дякую, що так несподівано подарували їй увагу❤️ А хто ще цього не зробив, пропоную почитати тут.

Анотація:

Попросити друга замість тебе одружитися з твоєю дівчиною?

Закохатися в дівчину друга, яка фактично твоя дружина?

Заплутатися в почуттях до двох таких різних чоловіків?

Вони опинилися в ситуації, коли вирішення однієї проблеми викличе більші негаразди. Адже чиєсь серце неодмінно залишиться розбитим у цьому шлюбі на трьох.

Уривок з книги: 

— Зробимо так. Ти ляжеш у ліжко, заснеш і виспишся. А де я ночуватиму, не турбуйся. Дорослий хлопчик, дам собі раду. Гаразд?

— Нам ще тиждень якось доведеться ночувати разом…

— Я не чіплятимусь. Не бійся.

— Ні, я не… Я не думаю так про тебе.

Її щоки густо почервоніли. Ярема майже напевне знав: думає. Ще й як думає.

— Пропоную в душ, повечеряти і відпочивати.

Вони якраз встигли сходити по черзі в душ, коли в номер привезли ароматну вечерю — стейки з телятини з овочевим гарніром, шпинатний крем-суп, салат з морепродуктами, сік і тістечка з чаєм.

— Твій дід природжений організатор, — констатував Ярема, смакуючи вечерею. — Якби твої кавалери знали про такий бонус до твоєї руки і серця, тебе вкрали б заміж набагато раніше.

— У мене було не так багато кавалерів.

— Не вірю. Не може бути, щоб за такою красунею не волочилися вервечки з залицяльників. До того ж... Як щодо віолончеліста?

Меланія усміхнулась від слова “красуня”, тихо відповіла:

— Ну от, хіба що він і виявляв знаки уваги... Можливо, я просто не помічала ніяких вервечок. Була занадто зайнята музикою, щоб думати про хлопців. Музична школа, музична академія, додаткові заняття, потім навчання у Відні, робота в оркестрі… Часу на стосунки не залишалось. Коли я вперше змогла перевести подих після цього всього, зустріла Артема. Є таке явище… Знаєш? Якщо каченят виростити в інкубаторі, вони підуть за першою ж істотою, яку побачать, коли вийдуть з інкубатора. 

— Імпринтинг.

— Так, воно.

— Ти побачила Артема і пішла за Артемом?

— Якось так вийшло.

— Невже ні з ким не зустрічалася до нього?

Ярема не зміг сховати подиву, який відобразився на обличчі. Виделка зі шматком стейка зупинилася на півдорозі до його рота.

— Не зустрічалася. Було лише кілька епізодичних побачень.

— Виходить, ти…

— Незаймана? Це тебе цікавить?

— Вибач. Не моя справа.

Він повернувся до їжі, опустив голову, вдаючи, що зосередився на стейку. Але тепер вже перестала їсти Меланія.

— Незаймана. У цьому є щось погане? — спитала з легкою іронією, не зважаючи на жар, що назрівав на щоках.

— Та ні, нічого. Незайманість взагалі переоцінюють.

— Що ти маєш на увазі?

Ярема трохи подумав, перш ніж відповісти:

— Коли по-справжньому подобається дівчина, думаєш про що завгодно, але не про те, скільки у неї було до тебе хлопців — нуль чи сто вісімдесят. Тому... Як максимум, мені лише трохи дивно. Бо, як вже сказав, ти красуня.

— Лише страшненькі можуть залишатися незайманими до двадцяти чотирьох?

— Ти справді хочеш про це поговорити? — Ярема підняв на неї невдоволений погляд. Аж дивно, що її сором’язливість не працювала, коли торкнулися такої теми. — Ти у номері з другом свого хлопця. Ми тут самі. Одне ліжко. І в мене не було сексу вже понад місяць…

Меланія прикусила губу, промовчавши про те, що у неї двадцять чотири роки не було, і нічого. Справді дивна тема для розмови.

На щастя, відповідати не довелося — виручив дзвінок від Артема.

— Скажи йому, що тут розкішна велика софа, — зітхнув Ярема, глянувши на смартфон Меланії, який лежав на столі дисплеєм догори.

Меланії було некомфортно говорити з Артемом при Яремі. Її хлопець почув хвилювання у голосі і п’ять разів за двохвилинну розмову перепитав, чи все гаразд. Вона використала все своє красномовство, щоб запевнити його, як все чудово, і розписати, яка розкішна, велика софа у номері. Відчувала, що Артема це не заспокоїло, бо врешті він попросив дати слухавку Яремі.

— Ну? — мугукнув Ярема, натхненно жуючи їжу.

— Вона моя дівчина. Ти ж пам’ятаєш?

— Заспокойся. Нічого я не зроблю. Вирішуй свої справи завтра і дуй до нас.

Він повернув Меланії слухавку. І скривився, коли почув, як з її вуст у відповідь на якісь слова Артема злетіло:

— І я тебе. Цілую. Добраніч.

Надто складне це завдання — опинитися поруч з дівчиною, на яку відгукнулося серце, і триматися на дистанції. Ярема вдавав, що не звертає на неї уваги, а читає новини у смартфоні, доки вона вкладалася спати. А подумки злився і чортихався. Бо йому сказала лише:

— Добраніч.

Без “і я тебе”. Без “цілую”.

На весіллі він сподівався, що це просто марево, уява розігралася, що гулке відчуття у грудях — звичайна фантазія, яка мимоволі виникне, коли поруч красива дівчина і тебе з нею одружують. Але ні. Це зла насмішка долі. Покарання йому за те, що розбив серце не одній і не двом. Ось тобі, Яремо, дівчина твого друга, закохана у твого друга, того самого найкращого друга, якого ти не зрадиш хай би що. Тримай і розпишись.  

Він сидів на софі, крадькома дивився, як вона засинає, а коли заснула, відкинув смартфон і дивився вже не крадькома.

Меланія спала на боку, підклавши руки під щоку.

Мила.

Саме це слово прийшло від споглядання її розслабленого профілю.

Він підвівся, підійшов до ліжка і далі дивився, засунувши руки в кишені штанів. Зрештою, дивитися йому ніхто не заборонить.

У сні вона завовтузилась, і ковдра звисла з ліжка, майже впала. Довелося підіткнути, обережно загорнути Меланку назад у ковдру і не без жалкування подивитися на вільну частину ліжка.

Дідько з ним.

Обережно, скрадаючись, наче злодій, обійшов ліжко і ліг на сам край. Навів будильник на сьому, сподіваючись, що Меланія не прокинеться раніше. Він виспиться і тихенько вислизне з постелі, наче й не було нічого. Наче не витріщався на неї пів ночі.

Вона знову завертілася, повернулася до нього обличчям. І вивчаючи її тонкі риси у півтемряві, Ярема незчувся, як заснув.

А вона прокинулась посеред ночі від спеки. Вся спітніла під ковдрою. Вовтузилась, вибираючись, і спросоння не могла зрозуміти, як так закуталась. Аж доки не побачила його. І теж задивилась на гоструваті, але приємні риси обличчя, які було добре видно у світлі вуличного освітлення, що лилося з вікна. Тонкі губи, прямий ніс, густі брови… Вродливий.

Коли ранок зазирнув у готельний номер і розбудив Меланію денним світлом, друга половина ліжка виявилась порожньою.

Наснилось?

Вона сіла на постелі і провела рукою по простирадлу в тому місці, де, судячи з її нічного марення, Ярема лежав. Усміхнулась до себе і різко відсмикнула руку, коли рипнули двері ванної.

— Прокинулась?

— Так, доброго ранку.

— Нам скоро принесуть сніданок. Поїмо, і в дорогу?

Відпочилі після комфортного сну, вони не хотіли затримуватися в готелі. Тому поснідавши, швиденько зібралися і вирушили в дорогу, щоб до обіду прибути в пункт призначення.

— А де ти спав? — спитала Меланія вже і авто.

— Трохи на софі, трохи левітував над твоїм ліжком.

Читайте роман “Шлюб на трьох” тут!

А також запрошую до роману в процесі “Сорок тижнів з колишнім”!

***

Більше новин від мене, спілкування і подарунків у моєму телеграм-каналі.

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

Уривки з романів, можливість зворотного зв'язку — на моїй сторінці в фейсбуці.